Прогулянка вночі

Маленьке містечко на Львівщині вже готувалося до сну. Безлюдні вулиці освітлювали ліхтарі, відкидаючи на землю дивні тіні. На темному оксамиті неба яскраво світив повний місяць. Його сяйво було таким сильним, що, здавалося, освітлювало кожен закуток. 

Михайлина Бобрик щойно вийшла з дому на прогулянку. Побутові справи забрали в неї майже цілий день.

Вдихнувши свіже повітря, вона попрямувала до невеликого озера. Хто його викопав і навіщо, ніхто з мешканців не знав. Зате там водилося багато риби.

Із цим озером була пов'язана одна старовинна легенда.

У середині XX століття в цьому містечку жила одна дівчина. Звали її Ганною.  Висока кароока з довгою русою косою, вона привертала до себе увагу. Особливо наполегливо до неї залицявся хлопець на ім'я Ігор. 

Вона жила з мамою та молодшою сестрою Уляною у звичайній хрущовці, яких тоді було чимало.

Покохала  Ганна на свою біду Ігоря, сина місцевого п'яниці. Він відповів їй взаємністю. Та проти цього кохання виступила її мати — Горпина Іванівна. 

— Доню, не губи себе, — вкотре переконувала її мати, витираючи сльози рукою. — Його батько — п'яниця і каторжник. Він тебе зі світу зведе. 

— Мамо, я вже доросла і сама несу відповідальність за свої вчинки, — промовила Ганна, встаючи з-за столу на кухні.

Наступного вечора Ганна не повернулася додому. 

Не дочекавшись доньки, Горпина Іванівна кинулася до міліції писати заяву про її зникнення. 

Та в міліції від неї відмахнулися, мов від набридливої мухи. 

Минуло кілька днів. Тіло Ганни знайшли неподалік від озера. 

Та найстрашніше було потім. 

Коли міліція нарешті приїхала до дому Ігоря, було вже запізно. Там вони застали жахливу картину. 

Посеред кімнати на гачку висів його батько, Гнат Петрович. Біля нього, на підлозі, сидів Ігор. Здавалося, він не одразу усвідомив, що сталося. 

Через декілька днів Ігор помер. Після його похорону люди почали бачити постать, одягнену в біле. Це була... Ганна.

Містом поповзли чутки, що після смерті Ганна стала русалкою. Люди говорили, що її душа не знайшла спокою і вона повернулася, щоб помститися своїм кривдникам. 

Згодом про цю історію всі забули. Свідки тих подій давно пішли з життя, а легенда про Ганну залишилася лише страшною легендою. 

Сівши на стару лавку, Михайлина мовчки поглянула на темну гладь озера. 

Раптом вода в озері забулькала. За мить із темної глибини почали підніматися постаті.

Вони нагадували молодих дівчат. Вийшовши на берег, дівчата взялися за руки й почали кружляти у дивному танку. 

Серце в Михайлини шалено калатало в грудях. Вона хотіла закричати, але крик застряг у горлі.

Перед очима в неї згодом усе попливло, і вона занурилася у темряву.

Розплющивши очі, Михайлина побачила, що знаходиться у себе вдома, в ліжку.

,, Невже це був лише сон?" - подумки запитала вона у себе.

Вийшовши згодом на вулицю, Михайлина знову пішла до озера. Неподалік від берега виднілися... сліди босих ніг.