12

Сад академії світився м’яким ранковим світлом. Трохи прохолодний вітер шурхотів листям, а в повітрі відчувався запах роси і землі після нічного дощу. Студенти кафедри зібралися на практику, і Лан, крокуючи між ними, підвів погляд до Гафії:
— Сьогодні ви навчитеся контролювати воду і заморожувати її. Не окрема стихія, — додав він, — а ефект поєднання контролю і концентрації.
Гафія глибоко вдихнула. Їй уже ставало знайомо відчуття хвилювання перед новим завданням. Інтей стояв поруч, трохи осторонь, явно намагаючись не показати розчарування. Єва усміхнулася, киваючи їй:
— Не переймайся. Все одно впораєшся.
Лан простягнув руку над невеликим струмком, що звивався між деревами. Вода блиснула на сонці, затремтіла.
— Відчуйте її, — промовив він. — Не примушуйте. Дихайте разом із потоком.
Гафія зосередилася, спробувала повторити рухи Лана. Вода у долонях тремтіла, немов невидима жива істота, що не хотіла підкорятися. Вона спрямовувала думку, намагаючись охолодити потік, але більшість води просто розтікалася назад у струмок.
— Добре, що пробуєш, — підійшов Лан, — тепер спробуй відчути холод не руками, а серцем.
Гафія глибоко вдихнула, уявляючи, як холодний потік огортає її із середини. Краплі води почали тремтіти сильніше, а потім на долонях з’явилися перші невеликі крижинки. Вона підняла руки — кристалики хиталися, ледь утримуючись, і тут же падали.
— Не ідеально, — зауважив Лан спокійно, — але перші успіхи завжди такі.
Інтей стояв неподалік, спостерігаючи, як Гафія намагається стабілізувати воду. Його обличчя злегка здивоване — вона явно зробила прогрес. Єва підійшла ближче:
— Тримайся, ти вже на шляху. Це нормально, що не виходить одразу.
Гафія вперше відчула суміш гордості та розчарування. Маленькі крижинки блистіли в долонях, але їх було мало, і більшість води так і не замерзла.
— Дихай, відчувай холод і рівновагу, — підказував Лан, крокуючи поруч. — Тільки так ти зможеш контролювати стабільний лід.
Вона зосередилася, і невелика лідяна крихітка нарешті втрималася на долоні кілька секунд. Серце трохи прискорилося — вона це зробила.
Здалеку Лір спостерігав за студентами, помічаючи кожен рух Гафії. Він бачив її помічаючи кожен рух Гафії. Він бачив її потенціал, але й слабкі сторони — і це змусило його ще більше зацікавитися.
Вправа завершилася. Студенти повільно поверталися до корпусу, а Гафія відчувала змішання радості та невпевненості:
— Я можу, — шепотіла вона сама собі, — але ще багато треба вчитися.
Сад навколо здавався чарівнішим, ніж будь-коли: тремтлива вода, дрібні крижинки на листках, легкий вітер — все нагадувало, що магія не лише можлива, а й відчутна. І попереду її чекало ще більше нових відкриттів.