8

Наступні дні в академії минали звично. Пари, практики, розмови в коридорах — усе ніби поверталося у свій ритм. Гафія намагалася зосередитися на навчанні, хоча відчуття внутрішньої нестабільності не полишало.
Під час занять зі стихій вона знову помітила: вогонь і вода слухаються її швидше, ніж потрібно. Реакція виходила майже миттєвою, інколи навіть надто різкою. Земля ж, навпаки, залишалася глухою — ніби не відштовхувала, але й не відповідала.
— Контроль, — спокійно сказала Ірма, проходячи між студентами. — Не сила, а рівновага.
Гафія кивнула. Вона це знала. Просто сьогодні стихії ніби жили власним життям.
Після заняття Інтей ішов трохи позаду. Він не заговорив, не спробував пожартувати, як раніше. Лише швидко відвів погляд, коли Гафія ненароком обернулася.
— Він якийсь дивний, — тихо сказала Єва, коли вони вийшли в сад.
— Мабуть, через навчання, — відповіла Гафія, хоч сама не була впевнена.
Увечері Інтей стояв біля старого корпусу, де рідко з’являлися студенти. Чоловік навпроти нього виглядав звичайно: темний плащ, спокійна постава, уважний погляд.
— Час минає, — сказав Морган Лір рівним голосом. — А результату немає.
— Я намагався, — Інтей стиснув руки. — Вона не… не така.
— Я знаю, — перебив Лір. — Саме тому ти тут.
Він не виглядав роздратованим. Радше — зацікавленим.
— Якщо прямий шлях не працює, — продовжив він, — завжди є інший. Академія відкрита до співпраці. Особливо коли йдеться про навчальні програми.
Інтей підвів очі.
— Ви… будете там?
— Тимчасово, — кивнув Лір. — Як дослідник. Як науковець. Цілком легально.
Він зробив крок убік, ніби ця розмова вже завершилась.
— Ти свою роль виконав, — додав він. — Тепер спостерігай. І мовчи.

Наступного дня Лан зібрав студентів кафедри.
— У нас буде запрошений консультант, — сказав він. — Морган Лір. Він працюватиме з нами в межах навчальної програми.
Ім’я не викликало жодної реакції. Для більшості — просто ще один науковець.
Гафія стояла поруч із Євою, відчуваючи дивне тремтіння — ніби повітря в залі стало густішим. Вона не знала чому, але коли двері відчинилися і в аудиторію зайшов чоловік із холодним, уважним поглядом, стихії всередині неї здригнулися.
— Радий знайомству, — сказав Морган Лір спокійно.
Гафія відповіла кивком, не розуміючи, чому від цього погляду їй раптом захотілося зробити крок назад.
Вона ще не знала, що це — перша тріщина.
І що тепер він набагато ближче, ніж будь-коли.