Повностихійниця

6

Після пар Гафія та Єва виходили з корпусу, коли раптом хтось покликав:
— Гафо!
Вони обернулися. Інтей швидко наближався до них, трохи задиханий, із букетом польових квітів у руках. Він зупинився перед Гафією, ніби збирався з духом.
— Гафо… — повторив тихіше. — Давай сьогодні ввечері сходимо в кав’ярню.
Єва ледь помітно підняла брови, але промовчала.
Гафія на мить розгубилася, та швидко взяла себе в руки.
— Вибач, але в мене вже є плани.
Інтей знітився, пальці міцніше стиснули стебла квітів.
— А… завтра?
— Теж ні, — відповіла вона м’яко, але впевнено.
Кілька секунд він мовчав, наче чекав, що вона передумає. Потім кивнув.
— Я зрозумів.
Він розвернувся й швидко пішов геть, не озираючись. Єва подивилася йому вслід, але нічого не сказала.
За рогом корпусу Інтея вже чекав чоловік. Темний плащ, різкі риси обличчя, холодний погляд.
— Ну що? — запитав він без прелюдій. — Вона прийде?
— Ні, — тихо відповів Інтей.
Хлопець опустив очі.
— Мені байдуже як, — голос чоловіка став твердішим. — Але ти виманиш повностихійницю з академії. Вона має бути сама.
Інтей здригнувся.
— У тебе є тиждень, — продовжив той. — Час пішов.
Інакше борг твого батька зросте. І ти знаєш, що це означає.
Чоловік зник у тіні так само раптово, як і з’явився.
Інтей ще довго стояв нерухомо, стискаючи в руках зім’ятий букет, який так і не був подарований.

Анаста сія

Подобається

#1848 в Фентезі

У тексті є: потраплянка, академія

Відредаговано: 10.02.2026

Додати до бібліотеки

Поскаржитись