1

Гафія прокинулася в темному приміщенні. Щойно вона подумала про те, що непогано було б подивитися, де вона опинилася, як раптом її рука загорілася. Дівчина злякалася, але помітила, що вогонь не обпікає руку. Вона оглянулася: приміщення було тісне, схоже на склад прибиральниці.
Щойно вона подумала, що треба вийти, двері відчинилися наче від сильного пориву вітру. Гафія опинилася у коридорі і побачила високого чоловіка в червоній мантії.
— Хто ви? Як сюди потрапила? У студентів же ще два тижні канікулів, абітурієнти вступають в іншому корпусі.
— Мене звуть Гафія. Як я сюди потрапила — не знаю. А хто ви і де я?
— Мене звуть Лан Віорді, я декан факультету всіх стихій. Чому ви в такому дивному одязі?
Тільки зараз Гафія усвідомила, що одягнена в червону піжаму зі слоненятами, в якій заснула вдома.
— Це піжама, в якій я заснула вдома, — промовила вона.
Лан щось прошепотів, і вогонь на руці зник.
— Може, я сплю? — подумала Гафія.
Вона відчула спрагу, і з її руки полилася вода. Лан витягнув із сумки банку й підставив.
— Завжди ношу з собою на всякий випадок.
Чоловік знову щось прошепотів, і вода перестала литися.
— Ходімо, тобі треба навчатися в академії.
— В якій ще академії?! Я що, сплю чи стала героїнею фентезі про попаданців?! — майже кричала Гафія.
— От і з’ясуємо, — спокійно відповів Лан.
Вийшовши надвір, порив вітру ледь не збив їх з ніг. Гафія виставила руки вперед — і потік повітря направився в іншу сторону, відкинувши шоковану дівчину років шістнадцяти.
— Ох, тату, розіграш пішов не за планом! — розчаровано вигукнула Кральмелія, донька Лана.
— Кральмеліє, іди додому, мама на тебе вже, напевно, чекає, — різко відповів Лан.
Дівчина пішла в протилежний бік від академії, з розчарованим виглядом на обличчі.
Раптом Гафія відчула дивний крик у свідомості — немов хтось просив про допомогу. Вона пішла в тому напрямку і побачила маленьку тваринку, застряглу серед каміння. Земля сама ожила під її дотиком і м’яко розсунула каміння, звільнивши тваринку.
Лан спостерігав із боку, його погляд затримався на Гафії:
— Землі я ще не бачив… — промовив він тихо.
Кральмелія лише прошепотіла:
— Тату… це вона справді повностихійник?
Гафія відчула легке тремтіння магії під ногами й зрозуміла: її сила унікальна.
— А куди ви зараз ідете? — запитала Гафія.
— У корпус для абітурієнтів.
— Можна я піду з вами?
— Кральмеліє, іди додому, мама на тебе вже чекає, — знову різко відповів Лан.
У корпусі для абітурієнтів біля кабінету вже стояли молоді люди, які з цікавістю розглядали Гафію. — А хто ти і чому в такому дивному одязі? — запитала одна з дівчат.
Гафія не встигла нічого відповісти, бо Лан вийшов із кабінету і покликав її.
У кабінеті сиділи викладачі й абітурієнти. Лан жестом показав Гафії, де сісти, а сам зайняв місце за столом.
— Я викладаю на своєму факультеті разом із дружиною Ірмою. Вона веде третій курс, я — перший. Вас уже прийнято. Я поговорю з комендантом, щоб вас поселили в гуртожиток. Навчання буде безкоштовним. Документи вам оформлять, а речі я попрошу принести Кральмелію.
Гафія здивовано слухала.
— А в якому я королівстві?
— Туеле. Ви зараз перебуваєте в місті Лаорі. А звідки ви?
— З країни України, міста Золотоноша.

— Ці назви для мене незвичні. Як і ваше ім’я та прізвище, — сказала Гафія.
— Ваші імена й імена вашої доньки теж незвичні для мене. Як і назви, — тихо відповів Лан.
— Я буду називати вас Лан.
— Додавайте «ельт», — додала Гафія.
Лан справді домовився, і Гафію поселили в гуртожиток. Кімната була розрахована на двох, тож її сусідка приїде лише з початком навчання. Речі їй принесла Кральмелія, а Лан ще передав трохи грошей.
На першому поверсі була бібліотека, і Гафія домовилася допомагати бібліотекарці за платню — триста ікрісів на місяць. Робота буде в неї до кінця навчання, а це чотири роки.
Гафія раділа, що змогла вижити навіть у чужому світі, і відчувала, що поступово починає вбирати його ритм і правила.