Розділ 20

Приблизно через два тижні...

  Під’їхав під ворота свого дому. У світлі фар і вуличного ліхтаря побачив до болю знайомий стрункий дівочий силует. Що за... Де вона тут взялася?

   Андрій пультом відкрив браму, в'їхав у подвір’я. Дівчина одразу зайшла за ним слідом. Всередині чоловіка аж стиснулось усе. Защеміло. Ці стрункі ноги і ходу, які бачить зараз у дзеркалі заднього виду, він не сплутає ні з чиїми більше. Тільки Віка так ходить і тільки в неї такі ідеальні ніжки. Мов намальована, вона вся досконала. Струнка, тендітна і вишукана. В кожному русі і жесті цієї жінки відчувається впевненість у власній привабливості. Навіть більше, унікальності.

   От же... Чого цей витвір мистецтва сюди принесло? Ну, звісно... Не відповідав на її дзвінки і повідомлення, то ж... Того треба було й очікувати. Віка не звикла до відмов. Швидше навпаки, за нею постійно шлейф захоплених чоловіків, які борються за її увагу. Вона мусить отримати те, що хоче, інакше не відстане. Хоча... Може й краще, що прилізла сюди, а не на роботу.

   Вийшов з машини. Красуня з діловим виглядом стоїть, дивиться, посміхається. Промайнула думка зігнорувати її. Мовчки пройти повз і зачинитися в будинку. Хай би обламалася. Але... Не вийшло. Жінка одразу підскочила до нього, вітається:

̶  Привіт, любий. Де ти так довго? Вже набридло стояти тут, під воротами.

̶  То нащо було трудитися? — байдуже відповів, скривився. Зупинився на хвилю, вагаючись. Мимоволі оглянув колишню з ніг до голови. Віка у елегантному брючному костюмі синього кольору, що вдало облягає її струнку фігурку. Жакетик застебнутий на два ґудзики підкреслює тонку талію. Зверху розходиться, відкриваючи невеликі, але повні груди у глибокому декольте. Ідеальна стрижка, макіяж, все, як завжди.

  Андрій проковтнув клубок у горлі, напружився. Всім тілом прокотилася хвиля збудження змішаного з роздратуванням. Надто добре він знає, як високо може злетіти на крилах насолоди, якщо ця краля має відповідний настрій. Ніжні уста цієї жінки можуть подарувати такі солодкі поцілунки, від яких навіть айсберг загорівся б. А дотики її рук здатні абсолютно відібрати волю, прикувати міцніше за металеві кайдани.

   Він не забув тих ночей, коли згорав від пристрасті, тримаючи в руках цю красуню. Захлинався від ейфорії, вірив, що нікому більше не пощастило так, як йому. Бо саме його пригортає до перс ця неймовірна дівчина. Лише для нього всі її ніжні слова і палкі поцілунки. Думав, що тільки в його обіймах вона так солодко стогне.

   Але... Зараз перед очима знову промайнула картина, яка змусила опуститися з неба на землю. Перевернула цілий світ догори дриґом. Та мить, коли, здається, згорів, перетворився на холодний попіл, побачивши у своєму ліжку іншого. Коли всі найгірші підозри, які вже певний час старанно відганяв від себе, справдилися. Коли довелося поглянути правді у вічі і таки визнати, що все геть не так, як він думав. Що він зовсім не єдиний, в чиїх руках Віка палає. Що далеко не такий особливий для неї, як наївно вірив.

   А, чому вірив? Може тому, що кожен судить по собі? Або вперто не хотів визнавати, що такому класному, як він, можна зрадити? Та... Яка тепер різниця?

   Головне, що зараз Андрій вже позбувся рожевих окулярів. Більше не бачить перед собою того ідола, якого зробив з коханої дівчини. Зараз перед ним стоїть та ж зваблива красуня, на яку його спрагле жіночої ласки тіло відгукується болючим тремтінням. Але її влада над його розумом і серцем вже розвіялася. Тепер надто багато місця там зайняла гіркота, відраза, яка в ту ж мить змушує отямитися і відвернутися від спокуси.

̶  Андрію... Треба поговорити, золотко, — ніжно проказала жінка. Погладила по руці вище ліктя.

̶  Кому треба? Мені, ні, — строго відповів. Зробив крок від неї.

̶   Любий... Облиш. Не треба вдавати з себе айсберга. Я ж знаю, що ти не такий. Ходімо, поговоримо. Пригостиш мене гарячим вином. Я почала мерзнути, доки стовбичила тут, — вказала рукою на дім, де ще недавно була господинею. Потерла себе по передпліччях. Чоловік хмикнув.

̶  Віко, ти знущаєшся? Чи тобі нагадати, що я одружений вже не з тобою? В тому домі мене тепер чекає інша жінка. Хочеш випити утрьох? — скептично запитав. Краля невдоволено скривилася. Вимовила:

̶  Та, припини... Ти ж не серйозно? Невже та жирна торба має для тебе якесь значення? Я ж знаю, що ти одружився, щоб отримати спадок, — чоловік насупився. Звідки це в неї така інформація? От народ... Не вміють тримати язики за зубами! Розізлився. Захотілося вколоти її якнайболючіше.

̶  Помиляєшся, лялю. І не смій більше так називати мою дружину. Зараз я зайду в дім, до найкращої жінки, яку знаю. З якою мені класно. Спокійно і приємно. Яка по-справжньому любить мене, не дурить і не використовує. Ми смачно повечеряємо, поговоримо, а потім... — зобразив насолоду на обличчі, облизався. — Потім ми підемо в спальню. І вона, а не ти буде знемагати від насолоди в моїх руках. Її я буду цілувати. Вона буде солодко стогнати в моїх обіймах і просити ще, — Вікторія надулася, вродливе обличчя перекосилося від злості.

̶   З нею в мене знову виросли крила, які ти обпалила. Аня показала мені, що таке справжня сім’я. Тож... Краще йди. До свого фотографа, чи куди хочеш. Я не маю про, що з тобою говорити. Є приємніші справи, — єхидно посміхнувся, знущаючись над колишньою. Жінка злісно зашипіла:

̶  Виродок... Мстиш мені? Що ж... Розумію. Але ти явно перегинаєш палку. Я не заслужила на таке приниження! Замінити мене таким опудалом? Ні... То вже занадто! Хочеш, щоб з мене всі насміхалися? З таким самим успіхом міг оженитися на корові! — випалила в гніві. Андрій крутнув головою. Вже хотів йти від неї. Жінка не замовкає.