Розділ 17

Невдовзі дівчина побачила, що в салон заходить не Андрій, а величезний букет розкішних, пахучих лілій рожевого кольору. А потім вже чоловік з широкою, грайливою посмішкою. Очам не повірила.

̶  Пампусю, це тобі, — урочисто промовив. Дівчина хапає повітря, не може отямитися. Бере квіти, забувши закрити рот. — І це теж.

  В другій руці Пушок тримає маленьку коробочку вкриту бордовим оксамитом.

̶  А... Андрію, це... — розгублено бере подарунок. — Дякую. Але... Що це? — просторий салон майже нового авто враз наповнився сильним ароматом лілій і такою величезною жіночою радістю, що ледве поміщається в машині. Аня почервоніла, груди розпирає таке щастя, що аж важко дихати. Мало не вибухне. Що це означає? Чому він дарує квіти, та ще й це, що б то не було в коробочці?

   Так хочеться, щоб це було не просто так. Хоча, навіть, якщо просто дружній жест, все одно неймовірно приємний сюрприз. Вже так давно не отримувала квітів. А від коханого чоловіка і зовсім ніколи.

̶  Це подарунок тобі. Дякую, Ань. Дякую за все, що робиш для мене. А... Сьогодні ще й для мами зробила. Не уявляєш, як це багато означає для неї і ще більше для мене.

  Аня не одразу змогла відповісти. Впоратися з шаленими емоціями виявилося дуже нелегко. Хотілося просто повиснути на шиї в цього наймилішого хлопця на світі і хай, що хоче робить. Ох... На силу вимовила:

̶  Пушок, це тобі дякую, що перед тим розповів мені про мамині слабкі місця.

  Чоловік хихикнув, а тоді посерйознішав.

̶  Якщо чесно, Пампусю, я... Навмисне розказав тобі про це. Просто хотів, щоб ти почувалася впевненіше. Та хто ж знав, що моя жіночка примудриться ще й так класно це використати? Бодай раз бабуся не насміхалася з маминого кекса. Як же вона її постійно дістає за ту кухню! Ти б знала. Вони ніколи не могли поладнати.

̶  Дякую. Ти теж поміг. Я дуже рада, що все так вдалося. Що б не було між нами, мені дуже хочеться, щоб у сім’ях був мир і спокій. В світі і так вистачає різного лиха, а коли ще й в рідному домі гризня, то і зовсім життя нестерпне.

  Чоловік кивнув. Помітив, що дівчина злегка тремтить. Хтозна, від чого більше, вечірнього холоду, чи хвилювання.

̶  Змерзла? Ходи до мене, Ань, — лагідно проказав.

  Вимкнув лампочку в салоні, стало майже темно. Тихо грає якась пісня в стилі джазу. Проникливий голос співає англійською: «Крихітко, ти потрібна мені.» Андрій взяв від дівчини квіти, переклав на переднє сидіння, а її пригорнув до свого тіла.

  Анна не випускає з руки оксамитову коробочку, тулиться до чоловіка. Він пахне трошки терпкуватими парфумами і вином. Андрій теж з короткими рукавами, Але такий теплий, що в його обіймах дівчина відчула себе, як в м’якому покривалі. Вмить розтанула. О, як же це чудово... Хіба може бути ще приємніше місце на землі? Ну... Хіба поцілунків бракує. Але, то вже, мабуть надто було б... Надто прекрасно, щоб могло статися з нею.

  Хотілося, щоб та дорога не закінчувалася. Їхала б так хоч на край світу. Нишком прислухаючись до дихання коханого чоловіка, відчуваючи його тепло. І здається, що так і має бути, що це так природно і необхідно.

  Погладив Аню по руці. Тихо сказав:

̶  Подивишся, що в коробочці вже дома?

̶  Ага, — тихо кивнула, ледь не засинаючи на плечі чоловіка. Так зраділа його обіймами, що навіть забула відкрити подарунок. А потім уже не хотілося рухатися, щоб не зіпсувати цю чудову мить. Що б не було в тій упаковці, їй головне, що це від Пушка.

   У своїй спальні Аня розкрила подарунок Андрія. В коробочці виявився дуже особливий золотий перстень у формі пташки. Дівчина аж завмерла. Яка краса! Ніколи такого не отримувала від чоловіків. Одягнула на палець, трошки вільне. Нічого, це не біда. Вона ж і так збирається худнути, тому доведеться зменшувати всі перстні. Цікаво, чому пташка? Що він хотів цим сказати? Чи просто таке сподобалося і купив?

   Поставила букет у вазу біля свого широкого ліжка. Тепер ціла кімната наповнилася дивовижним ароматом лілій. Ох... Неймовірно! Як же заснути, коли емоції вирують, кружляють, як кольорове конфетті?

   Нанизала перстень, який подарував коханий, на тонкий золотий ланцюжок і одягла на шию. Ось, так. Щоб завжди був з нею, біля серця. Вирішила, коли схудне, то зменшить його і носитиме на пальчику.

   Може і Андрієві щось подарувати? Треба подумати. А зараз пора спати. Завтра ранній підйом, — пробіжка. Вчора мало не впала від утоми, коли бігали з Андрієм. Хоча, він явно піддавався, біг упівсили. Цікаво, як буде завтра?

   Здається, тільки заплющила очі, а вже ранок. Стук у двері замість будильника.

̶  Заходь, — буркнула, ледве розплющивши очі. Як же хочеться спати!

̶  Пампусь, підйом! — в дверях показалася усміхнена голова Андрія. Махнув рукою.

̶  Що? Я про спала? Не чула будильника? — різко сіла на ліжку. Злякалася.

̶  Ні. Зараз тільки шоста. Просто мені потрібно швидше їхати на роботу сьогодні, тому так. Ходи, ще трошки пробіжимося.

̶  Я вже. Дай мені хвилинку, — почала швидко вилазити з ліжка. Зиркнула на чоловіка. Почервоніла. Ніяково показуватися перед ним в самій нічній сорочці. Навряд, чи йому це сподобається. Адже до ідеального тіла їй ще так далеко.