Розділ 16

  Андрій зайшов на кухню, щоб знайти штопор, відкрити вино. Друг за компанію пішов з ним. Там хлопців і застала Андрієва мама. Зачинила за собою двері. Тихо, але сердито звернулася до молодих людей:

̶  Хлопці, я шокована! Чи вам повилазило? Чи вже гарні дівчата закінчилися на світі? Повибирали оце... Одна, як мужик, аж страшно слово не так сказати, — описала жестами широку, м’язисту спину і руки Каті, — Друга з загадкою, «Вгадай, де талія.» Та, що за лихо... Оце ганьба на мою голову! Люди засміють!

̶  Мамо! — одразу закипів Андрій, — Думай, що говориш! — глянув на друга, той давиться сміхом. Олега нічим не проймеш. Він собі завжди знає своє.

̶  А, ти думав? Як можна було вибрати отаку пампушку? — показала жестами, яка Аня повна. — Хочеш, щоб нас всі дражнили?

̶  Мам, мені добре з Анею! Вона чудова людина, хоч і неідеальна ззовні!

̶  Неідеальна!? Та ти знущаєшся!

̶  Ні! — наблизився до жінки і прошипів сердито. — А тобі, якщо не подобається, піди подивися на Віку! Якщо зможеш розгледіти її під тим фотографом, чи ще якимось козлом! — Олег не витримав, відвернувся, порснув сміхом. А мати насупилася:

̶  Що?! Який же ти вульгарний!

̶  А ти упереджена! Ще зовсім не знаєш дівчини, а вже затаврувала. Думаєш, легко їй? З дитинства мати розгодовувала, і зараз працює в кафе, де повно солодощів. От і... Набрала. Та, може Аня схудне трохи, вже почала займатися собою. Ходить в зал, старається. Невже так важко дати людині шанс?

̶  Ох... Доки така схудне, то я вже від сорому помру! — невдоволено видихнула Алла.

̶  Не вмреш! Я, он не вмер, коли Вітка фліртувала в мене на очах з кожним зустрічним, а потім і додому притягла якогось казанову! Думаєш, класно було? Хочеш ще таку невістку? Не соромно буде, що люди скажуть?

̶  До чого тут це? Думаєш, що всі гарні дівчата гулящі?

̶  Не всі. Але непросто знайти таку, щоб була вродлива, порядна, ще й з нормальним характером. І, взагалі... З Анею... Мені дуже класно, мам. Вона спокійна, добра і турботлива. Розумна і весела. Ти ще оціниш, — лагідніше промовив Андрій. Жінка зітхнула.

̶  Що ж... Хай би так і було. Побачимо, — взяла ще щось з холодильника і вийшла з кухні.

  Хлопці переглянулись. Андрій оперся на стільницю, зітхнув. Вже й забув, що мав той штопор шукати. Олег поплескав друга по плечі. Каже:

̶  Молоток. Не звертай уваги. Звикнуть. Мої теж носом крутили. А тепер нормально все. Аби тобі було добре з жінкою.

̶  Дякую, друже, — відповів, не озираючись.

̶  І... Кажеш, Кусянька почала в зал ходити?

̶  Ага.

̶  То ж класно. Знаєш, в неї, якщо подумати, не все так погано. Довгі ноги, правильна будова тіла, фейс. Коли ще схудне, трохи потренується, буде... Бомба. Ти ще залицяльників будеш від неї відбивати, — Пух обернувся, широко всміхається.

̶  Правда. Це я тобі кажу, як профі. А маман твоя ще дякувати тобі буде. Побачиш.

̶  Хотілося б... Дякую, Олеже, — задоволено поплескав друга по плечі.

  Настав час десерту. Бабуся скомандувала, що пора подавати улюблений кекс її сина і каву, чай. Алла посерйознішала, ледь стримала досаду і пішла на кухню. Повернулася, мов зовсім інша людина. Тримає перед собою той кекс на великій тарілці. Ніяково посміхається. Поставила на стіл. Всі присутні з задоволенням побачили дуже гарний десерт. Зверху политий білим шоколадом, а ще посипаний завитками з чорного шоколаду, потертого на тертці. Мило і по-домашньому.

  Бабуся Валентина аж рот відкрила. Розгублено зиркнула на невістку. Очам не вірить. Оніміла. Вже приготувалася казати невістці звичні колючі фрази, а тут... Михайло Романович теж задоволено посміхається. Гості почали хвалити. А мама Андрія ледве опанувала себе. Щасливо посміхається. Поглянула на Аню. Лагідно сказала:

̶  Анечко, поріж, будь ласка, кекс, — подала їй ножа. Дівчина помітила, що жінку просто розпирає від емоцій. Аж сльози блиснули в очах. Хоч би не розплакалася.

̶  Добре, а тарілочки усім принесете? — спокійно запитала невістка, беручись ділити на порції кекс, над яким трошки пофантазувала перед тим. Зрізала пригоріле і прикрасила, чим знайшлося. Алла з радістю втекла на кухню.

  Андрій торкнув дружину ногою під столом. Аня підняла на нього очі. В погляді чоловіка побачила таку щиру радість, вдячність... Просто безмежну. Аж сяє. Тихо шепнув їй:

̶  Ти геній, Пампусь, — одразу зрозумів, для чого вона просила його затримати всіх на терасі, доки виходили подихати, а сама відлучалася на кухню.

  Дівчина подякувала самими губами, без звуку. Ніяково посміхнулася.

  Ввечері молодята вже зібралися їхали додому, стояли біля авто. Почали всі прощатися. Алла обійняла невістку і тихо шепнула на вухо:

̶  Дякую, Аню. Тепер я розумію, за що тебе любить мій син. Дякую...

̶  І вам дякую, — дівчина розглянулася, побачила, що її не почують, бо всі слухають бабусю, яка про щось голосно торочить неподалік. Тихо проказала свекрусі:

̶  Мамо, в нас є дещо спільне, нам обом хочеться, щоб Андрій був щасливий. То ж... Краще дружити, хіба, ні?