Розділ 15

̶  Пампусю, ти ще довго там?! — Андрій нетерпляче гукнув, постукавши у двері Аниної спальні.

̶  Ще трошки! — відповіла.

̶  Давай, скоріше! Я чекаю в кухні.

  Швидкі чоловічі кроки почулися далі по коридору і подалися на перший поверх. Дівчина важко зітхнула. Добре, що він пішов донизу, а не стоїть тут над душею. Новоспечена невістка розгублено дивиться на купу одягу, що порозкладала по ліжку. Ох... Що ж одягнути на першу зустріч з рідними Андрія?

  Це тіснувате, це якесь, як на стару бабу. Мама вмовила купити. Та сукня теж не підійде, бо надто яскрава. Чи може бути? Ох...

̶  Напевно, в спортивному костюмі піду, — буркнула сама до себе. Безсило опустилася на ліжко. Чоловік уже готовий, а вона... Ще в білизні і гадки не має, що одягнути. Прокляття! Все не те! Так хочеться сподобатися мамі Андрія, та й усім решта. Але ж... Вони звикли, що невістка красуня, а не така...

̶  Ф-у-у-х... Та, яка різниця? — важко видихнула. Що не одягай, кілограмів і так нікуди не заховаєш. Принаймні, більшість. Взяла в руки свою улюблену синю пряму сукню. Скривилася. Шкода, що вона уже затісна. Десь місяць тому намагалася в неї влізти і не змогла. Блискавка не застібалася.

  Раптом Аня згадала, що вона ж схудла трошки. О, спробувала одягнути. Диво! Ура! Нормально застебнулася. Чудово!

  Радісно покрутилася перед дзеркалом. Може бути. Елегантно і стримано. Те, що треба для знайомства з новими родичами. В ту мить, окрилена маленькою перемогою, Аня пригадала розповідь Ольги про те, як та схудла. Швидко знайшла ті пігулки і пляшечку з водою, яку тепер постійно носить у сумочці.

  Що буде, те буде. Бажання якнайшвидше стати стрункою припікає все сильніше. Просто до неможливого. Хай там, що. Взяла дві капсули, як говорила та нова знайома, проковтнула і запила водою. Що ж... Побачимо.

  Купили мамі і бабусі квіти. Поїхали.

  Цілу дорогу до батьків Андрія Аня випитувала в нього усе про його рідних, щоб бодай якось спробувати знайти спільну мову. Що Пух старший працює в іншій сфері бізнесу, пов'язаній з металом, вона вже давно знала. А, от про те, що свекруха не дуже любить і вміє готувати почула вперше. Андрій зі сміхом сказав:

̶  Якщо раптом знайдеш зубочистку, чи щось подібне в пирозі, не дивуйся. І... Будь обережна, про всяк випадок.

̶  Що? — засміялася. Андрій весело продовжив:

̶  Серйозно. Мама в мене трохи творча натура. Буває неуважна і в неї часто щось пригорає, або забуде що-небудь покласти, чи вийняти. За це постійно відгрібає від бабусі.

̶  Тобто, від її свекрухи, так? Татової мами? — уточнила Аня.

̶  Ага. Валентина Василівна. Але вона любить, коли я кажу просто бабуся.

̶  Он, як? Вона, що з ними живе?

̶  Ні. Але часом приїжджає. Мама має хатню робітницю, яка переважно все робить в домі, але... Коли в гості приходить бабуся, то...

̶  Цікаво... — дівчина задумалася. Почала далі розпитувати чоловіка, аж поки не прибули на місце.

  В батьків Анни великий, сучасний котедж, але дім Пухів ще більший. Білосніжний, високий, з кількома балконами і дуже затишною терасою. Подвір’я теж дуже красиве. Повно квітів, декоративних кущиків. Вигадливі завитки з кольорової бруківки, ковані лавочки, гойдалка. Чудово.

  Вся ця краса не дуже тішила Аню, бо від хвилювання аж тремтіла. І дуже захотілося в туалет. Ледве доїхала. Довелося шепнути чоловікові, щоб сказав, де найближче місце усамітнення.

  Та не встигли вони зайти в дім, як на подвір’я в’їхало ще одне авто. З нього вийшов Олег Ванечко зі свою другою жінкою, Катею. Дівчина ще гірше розхвилювалася. Тихо прошепотіла Андрієві:

̶  Чому не сказав, що вони теж будуть?

̶  А, що? Веселіше ж. Хоч буде з ким випити. Батьки не п’ють, здоров’я не дуже, ти теж мало. Не з бабусею ж мені святкувати? — жартома відповів.

̶ Он, як? — скривилася. Олег підійшов, з розмаху потиснув руку Пушкові, обійнялися, постукав по плечі, широко посміхається.

̶  Ну, привіт! Вітаю, друже! — вручив весільний подарунок. Величенький, прямокутний пакунок прикрашений великим бантом. Андрій теж посміхається, дякує. Тоді Олег міцно обійняв Аню.

̶  Вітаю, Анюто! Молодець! Добре зробила, що захомутала цього бідолаху. Тепер не пропаде.

   Аня засміялася, подякувала. Щоки палають. Таке враження, що Олегові відомо, хто був ініціатором цього шлюбу. Але ж... Не може бути. Андрій жартома обурився:

̶  І чого це я бідолаха? Чого мав би пропадати?

̶  А, як же? — Олег нахилився до вуха, щось шепнув другові. Той засміявся. Поплескав спортсмена по спині.

̶  Може й так, може й так, друже, — кивнув.

  Потім привіталися з Катею. Вона обрала сьогодні, як і завжди, коли не в спортивному костюмі, просту блузочку і світлі брюки, а ще босоніжки на тонкій підошві. Коротке біляве волосся зачесала назад. Аня мимоволі задумалася, чи носить коли-небудь ця жінка сукні, або спідниці?

  Але, насправді не це хвилювало її, а стриманість, сухість нової пасії Олега. Як може жінка бути такою? Майже без емоцій, переважно мовчить. У всякому разі Ані ніяк не вдавалося жваво з нею потеревенити за ті кілька разів, що бачилися. Нудьга смертельна! Чи це вона тільки з Пухами така? Навряд, чи.