Розділ 10

  Від батьків Аня повернулася до нового дому, як не просто витиснений, а ще й розтоптаний лимон. Аж голова паморочиться. Ледве приїхала. Здивовано побачила, що машина Андрія на подвір’ї. Дивно. Так рано повернувся з робити? Ой... А вона ж іще вечерю не приготувала. От халепа! Хотіла ж потішити чоловіка чимсь смачненьким. Рибку його улюблену запекти, чи ще щось.

  Зайшла в дім, тихо. Лиш Тортик зустрів господиню радісним вилянням хвостом, як завжди. Аня недовго побавилася з ним, а тоді випустила на подвір’я. Не витримала, хочеться швидше побачити чоловіка, бодай обмінятися кількома словами, посмішками. Піднялася на другий поверх по зручних пологих сходах. Які ж вони класні... Те, що треба для такої «спортивної» дівчини.

  Спальня Пушка поряд з її кімнатою. Вирішили, що будуть в різних. А, якщо прийде перевірка, чи хтось з близьких, тоді зроблять вигляд, що в одному ліжку сплять. Трохи своїх речей Аня занесла у спальню Андрія.

  Постукала, тихо запросив.

̶  Агов. Пушок, ти тут? — зазирнула, побачила його на ліжку. Просто в робочому костюмі лежить на боці, підігнув ноги, очі закриті, — Андрійку-у... Як ти? Рано сьогодні з роботи. Все гаразд? Я не заважаю?

̶  Ні. Та-а... Щось мені кепсько, — скривився, тихо проказав, майже не відкриваючи очей. Аня, як ошпарена кинулася до нього. Присіла біля ліжка.

̶  Пушок, що з тобою? Скажи, — приклала долоню до його чола, трохи гарячий. Щось буркнув, — Сонце, не мовчи, прошу, скажи, що болить? Ти захворів?

̶ Поперек дуже болить і... Нудить, якось так... Паршиво мені. Гаряче, — тихо, хрипкувато проказав.

̶  Ой, Пушок... Халепа, — дівчина сильно занепокоїлася. Погладила його по волоссі. Вмить забула, що і сама далеко не найкраще почувається. Та то пусте. Он з ним явно щось нехороше. Завжди такий бадьорий, міцний, а тепер...

̶  Може, швидку викликати?

̶  Та, ну... Я ж не вмираю, — кволо буркнув. Так, що засумнівалася у його словах.

̶  Тоді їдьмо в лікарню. Прошу тебе. Давай, — лагідно попросила. Серце стискається, годі дивитися на нього, коли, от так лежить бідолашка.

̶  Не хочу, — тихо фиркнув, відвернувся, спиною до Ані.

̶  Андрію... Ну, що ти, як маленький? Так не можна! Поїхали, давай поможу, — сіла біля нього на ліжку. Потерла по плечі, — В тебе вже бувало таке? Пушок, ти мене лякаєш, — сумно промовила.

̶  Бувало, але не так сильно. Та, нічого, минеться. Посплю і... Все пройде, — відмахнувся.

  Аня зітхнула. Як же він нагадує її батька в цій ситуації. Той теж при згадці про лікарів одразу робить вигляд, що все у нього чудово і вже не болить. А про уколи навіть згадувати не дозволяє у його присутності. Колись мало до язви не дійшло, бо не хотів перевірити, пролікувати гастрит. От же, чоловіки... Сильна половина.

̶  Гаразд, Андрію, полежи ще трошки. Я принесу термометр і попити щось.

  Пішла, знайшла термометр, заварила ромашкового чаю. Повернулася в спальню чоловіка. Здається, йому ще гірше стало. Не спить, але й не має сили ні говорити, ні рухатися. Скривився, видно, болить дуже. Аня ніжно погладила його по спині, руці.

̶  Давай поміряємо температуру, — Андрій, нехотячи, повернувся на спину. Намагаючись приховати тремтіння в руках, вона помогла розстебнути сорочку, запхати термометр під пахву. Ох... Як же приємно його роздягати... Ледве опанувала себе, щоб не витріщатися занадто на широкий, м’язистий торс красеня, вкритий рідким, темним волоссям. Залишалося мріяти, що в неї на чолі не написано, як хвилюється від того, що може торкнутися тіла коханого. Серце стрибає в грудях, як дурне. Ох... В ту мить уперше згадала слова Даші про те, як їй буде жити з ним і вдавати, що байдужа. От і починається...

  Потім сів, Аня взялася поїти його чаєм, тримаючи чашку у своїх руках, бо його трусяться гірше. Чоловік нарешті поглянув на неї. Якось так... Сором’язливо, по-дитячому.

̶  Ань, я... Мені так соромно, що... Розклеївся. Ще тобі клопіт. Треба ж таке... В медовий місяць, трясця б його побрала, той біль, — криво посміхнувся.

̶  З ким не буває? — хихикнула. Намагається не показувати, як сильно боїться за нього, — Може я колись теж захворію, не дай Боже, подаси ложку води? — Андрій засміявся. А потім опустив погляд додолу. Про щось задумався.

  Невдовзі виявилося, що температура досить висока. Біль не вщухає. Аня почала вмовляти чоловіка їхати до лікарні.

̶  Не хочу. Все, дай мені спокій, Кусянька. Посплю, відпочину і...

̶  Смієшся? Відпочину... А, як вночі температура ще вища підніметься? Ти явно нездоровий, Пушок! Це ж не жарти. Поїхали! — взяла його за гарячу долоню, щоб помогти підвестися. Він опирається. Відмовляється.

  Тоді в Ані задзвонив телефон. Невдоволено відповіла. Коротко дала працівниці вказівки і сказала, що сьогодні в кафе її вже не буде. Коли та почала ставити ще якісь запитання, дівчина строго відрубала:

̶  Все це пізніше. Я зайнята. Маю важливі справи. Викручуйтеся без мене. Все! Бувай, Таню, — знову зосередилася на хворому, який уважно спостерігав за нею. На обличчі Андрія промайнула якась особлива радість. Аня теж посміхнулася до нього. Трохи ніяково.

̶  Поїхали? — знову запитала. Чоловік скривився від болю, але заперечно крутнув головою.