Замість прологу.

Пізніше…

̶  Андрію... Треба поговорити, золотко, — ніжно проказала жінка. Погладила по руці вище ліктя.

̶  Кому треба? Мені, ні, — строго відповів. Зробив крок від неї.

̶  Любий... Облиш. Не треба вдавати з себе айсберга. Я ж знаю, що ти не такий. Ходімо, поговоримо. Пригостиш мене гарячим вином. Я почала мерзнути, доки чекала тебе тут, — вказала рукою на дім, потерла себе по передпліччях. Чоловік хмикнув.

̶  Віко, ти знущаєшся? Чи тобі нагадати, що я одружений вже не з тобою? В тому домі мене чекає інша жінка. Хочеш випити утрьох? — скептично запитав. Краля невдоволено скривилася. Вимовила:

̶  Та, припини... Ти ж не серйозно? Невже та жирна торба має для тебе якесь значення? Я ж знаю, що ти одружився, щоб отримати спадок, — чоловік насупився. Звідки це в неї така інформація? От народ... Не вміють тримати язики за зубами! Розізлився. Захотілося вколоти її якнайболючіше.

̶  Помиляєшся, лялю. І не смій більше так називати мою дружину! Зараз я зайду в дім, до найкращої жінки, яку знаю. З якою мені класно. Спокійно і приємно. Яка по-справжньому любить мене, не дурить і не використовує. Ми смачно повечеряємо, поговоримо, а потім... — зобразив насолоду на обличчі, облизався. — Потім ми підемо в спальню. І вона, а не ти буде знемагати від насолоди в моїх руках. Її я буду цілувати. Вона буде солодко стогнати в моїх обіймах і просити ще, — Вікторія надулася, вродливе обличчя перекосилося від злості. Кипить.

̶  З нею в мене знову виросли крила, які ти обпалила. Аня показала мені, що таке справжня сім’я. Тож... Краще йди. До свого фотографа, чи куди хочеш. Я не маю про, що з тобою говорити. Є приємніші справи, — єхидно посміхнувся, знущаючись над колишньою. Жінка злісно зашипіла:

̶  Виродок... Мстиш мені? Що ж... Розумію. Але ти явно перегинаєш палку. Я не заслужила на таке приниження! Замінити мене таким опудалом? Ні... То вже занадто! Хочеш, щоб з мене всі насміхалися? З таким самим успіхом міг оженитися на корові! — випалила в гніві. Андрій крутнув головою. Вже хотів йти від неї. Жінка не замовкає.

̶  Не вірю! Чуєш? Все одно, не вірю, що ти любиш, чи бодай хочеш ту пампушку! Ти кажеш все це мені на зло!

̶  Замовкни!