Розділ 5

  Андрій поставив свою Ауді А7 на парковці біля закладу, що здалеку привертає увагу яскравим дизайном і великою вивіскою з жовтогарячим неоновим написом «Ванільний кусь». Глянув, посміхнувся сам до себе. Одразу згадалося, як Аню дражнили в школі. Перекручували першу частину прізвища дівчини, виходило кусь. Так і казали: Анька Кусь, або Кусянька, натякаючи на її любов до їжі.

  Зайшов до середини і одразу дико захотілося їсти. Неймовірно смачно пахне ваніллю, шоколадом, кавою, ще чимось. Грає тиха ненав’язлива музика. Дизайн інтер’єру змушує облизуватися. Світлі, теплі кольори. Дуже реалістичні зображення десертів і випічки намальовані фарбами явно дуже талановитим художником. З красиво підсвіченої вітрини спокусливо моргають найрізноманітніші тістечка і інші десерти. Майже усі столики зайняті.

  Постояв хвильку, спостерігаючи за гостями. О, так... В цьому вся Аня Кусенко. Атмосфера весела, розслаблююча. Майже казкова. Люди невимушено теревенять, смакуючи вигадливі і прості, відомі солодощі, морозиво. Попивають запашну каву, капучіно, коктейлі. Є й несолодкі страви. Тут хочеться, щоб час зупинився, забути про всі неприємності, просто насолоджуватися кожним «кусьом», кожним ковточком.

  От так завжди з цією дівчиною. Так було і, очевидно, так є. Там, де Пампуся, там спокійно, весело і смачно. Жодних стресів, чи паскудства. От, що ти зробиш? Вродися і вдайся, як кажуть. Як це їй вдається? Ну-й-ну... Ніби повернувся у безтурботну юність. Як же скучив за таким...

  Мимоволі порівняв. Як же набридла повна протилежність Ані, Віка. Ця капризна, самозакохана моделька, яка здатна за кілька хвилин довести до краю. Просто до скреготу зубів, до сказу. Колись був у захваті від неї, а зараз... Так дістала, що вже й не хочеться часом дивитися на її красу, байдуже, якого розміру її принади. Одне спасіння — робота. Хоч там можна не думати про ту шипучку.

̶  Андрію! — неголосно чоловіка гукнула молода повна дівчина, яка вийшла з бокових дверей. Махнула рукою, запрошуючи проходити. Посміхнувся подрузі, почав йти до неї. Аня сьогодні в елегантній бордовій сукні до колін, туфлях на підборах. Правда, невисоких, але...

   Для себе Андрій зазначив, що, попри повноту, є у ній щось миле. Акуратний макіяж, блискуче, густе волосся. Одяг підбирає вдало, так, що він згладжує недоліки і додає шарму.

̶  Привіт, красуне. Я не можу намилуватися твоїм дітищем, — одразу почав хвалити заклад, жестом обвівши просторе кафе.

̶  Привіт. Дякую. Дуже приємно чути це від людини, яка, мабуть, бувала в найкращих кондитерських світу і розуміється на таких речах, — радісно відповіла господиня. Аж почервоніла. Запросила друга в кабінет.

̶  Чи, може ти в залі хочеш посидіти, з усіма? — запитала.

̶  Та... Як скажеш. Але скуштувати твоїх шедеврів точно хочу. В залі, чи в кабінеті. Головне, щоб швидше. Твоє кафе просто фантастично викликає апетит, — сміючись, відказав Андрій. Анна радісно засміялася. Підморгнула:

̶  Так і задумано.

̶  Ну, хто б сумнівався, — теж посміхнувся бізнесмен, прицмокнув. Пішли до світлого кабінету власниці. Там Анна запросила гостя сісти на пухкий диванчик, що і кольором, і формою нагадує дві плитки шоколаду, біля невеликого столика і почуватися, як у дома. А далі подала йому планшет, де відкритий сайт з меню її закладу.

̶  Обирай, що тобі подобається. Я пригощаю, — Андрій зиркнув у меню, тоді знову на господиню.

̶  Дякую. Наступного разу я. Де захочеш. Може у Франції? Чи тут десь, — запропонував. Дівчина знову почервоніла.

̶  О-о-у... Гаразд. Побачимо.., — відповіла.

  Гість почав блукати очима по численних зображеннях апетитних страв і десертів з гарними назвами. Ого! Як тут вибрати? Усе хочеться скуштувати. Просто, як у дитинстві. Вже й забув, коли був у подібному місці. Після недовгої наради з власницею закладу і водночас творцем багатьох тутешніх рецептів Андрій замовив кілька цікавих десертів і молочний коктейль. Аня повідомила працівникам. Сіла, почали розмовляти.

̶  Андрію, то... Розкажи щось. Ти казав, маєш пропозицію. Чи на голодний шлунок не варто? — весело запитала. Чоловік посміхнувся.

̶  Ой... Знаєш, після того всього, що я побачив щойно, взагалі засумнівався, чи варто. А, коли скуштую твої шедеври, то, відчуваю, точно передумаю.

̶  Ти про що? — розгублено проказала Аня. Спохмурніла.

̶  Ну... Я ж хотів запропонувати тобі співпрацю. Але... Бачу, що це місце реально класне. Шкода виривати тебе звідси.

̶  А-а... Зрозуміло. Дякую. Так... А... Що конкретно ти хотів запропонувати?

̶  Ну.., — трохи схилився до співрозмовниці, що сіла навпроти. Поставив лікті на коліна. Підпер підборіддя руками складеними в замок, — Ань, взагалі, то я хотів би, щоб ти була моєю правою рукою, замісником, можна сказати. Але... Ти не маєш часу, — зітхнув. Дівчина підтисла губи, мовчить, — Може, хоча б трохи мені поможеш? Якщо чесно, в нашій країні я не дуже добре знаю деякі нюанси. В Європі інакше. А... В тебе і батько в цій сфері. Знаєш багато важливого. Не хочеться довіряти все комусь чужому. Якщо трохи проконсультуєш, буду вдячний.

̶  Що ж... Я рада помогти, чим зможу. Дуже приємно, що ти такої високої думки про мої професійні знання і навички. Аж страшно розчарувати, — ніяково відказала Аня. Засміявся.