Розділ 1

Приблизно 10 років до того...

̶  Женю, знаєш, одна дівчина стала на вагу, а вона під нею розвалилася. Так, бідна і не дізналася, товста вона, чи ні, — проказав Колян, підморгуючи другові в бік трохи повненької десятикласниці, Анни, яка сидить в шкільній їдальні і наминає булочку з чаєм. Навмисне сказав так голосно, щоб вона і ще пів школи почули. Зареготали обоє з Женькою. Їх підтримали ще повно дітей і підлітків, що теж були недалеко в той час. Приміщенням прокотилася хвиля смішків.

  Дівчина озирнулася на них. Мало не вдавилася їжею. Поставила склянку на стіл. Поклала ту булку. Витерла мак з губ. Скривилася. Одинадцятикласники не відступають. Підійшли, поставали біля неї.

̶  Ань, ти чого? Гамай, гамай, не звертай уваги на нас. То ми не про тебе, — проказав зі сміхом Женя, — Не думай, що негарна. Ти красуня, просто... В своїй ваговій категорії, — Аня ще більше знітилася, жалібно дивиться на них, не знає, що робити. Майже всі учні елітної гімназії знову дружно зареготали. А повненькій вже не до сміху. Лиш подруга Ані, висока худорлява дівчина Даша Порогова, що саме заходила до їдальні, не підтримала загальних веселощів. Гукнула хлопцям:

̶  Ану відчепіться від неї! Два придурки! Глисти повиводьте і ви такі будете! — Аня з вдячністю посміхнулася подрузі.

̶  Цить, сухоребрик! Якщо в когось і є глисти, так це в тебе! — гукнув Микола. А Женька додав:

̶  А ще батько алкаш! Так, що сядь і не рипайся! — Даша вражено відкрила рот, хапнула повітря. Озирнулася довкола. На неї звернені повно очей. На лихо цей Женька живе на її вулиці і часто бачить, як водій привозить батька Даші додому ледве теплого після чергового засідання міської ради. Насупилася, а тоді сердито випалила:

̶  Заткнись! Не твоє діло! На себе глянь! Йолоп безголовий! Краще б вчився, ніж тут язиком мелеш, а то знову будеш просити списати в Кашенка? Хочеш, щоб я розказала всім про твого старого?! — хлопець завівся не на жарт. Геть не хотілося, щоб це сухоребре непорозуміння зараз на цілу школу викрикало про те, що його батько працює вантажником на кондитерській фабриці, а не бізнесмен, або чиновник, як батьки більшості тут присутніх.

̶  Тихо будь, зараза ти! Бо я тебе зараз закрию! — прошипів хлопець і рвонувся, щоб іти до неї. Щораз більше учнів покинули їсти і повитріщалися на Женю, Миколу, Дашу і Аню. Всі четверо наїжачилися, готові до оборони.

̶  Даш, пішли звідси. Нащо нам щось доказувати цим ідіотам? — встала і промовила повненька Аня Кусенко. То була її звична стратегія, піти собі геть від насмішників. Відгавкуватися вона ніколи не любила.

̶  Що ти сказала, торба ти з картоплею?! — прогарчав Женька. Миттю опинився біля Ані, здається, готовий її роздерти. Микола теж стоїть поруч, стиснувши кулаки. Євген, не довго думаючи, вхопив зі столу ту булку з маком, яку недоїла дівчина, розкришив її в руках і посипав школярці на голову, а тоді ще й чаєм полив. Все це так швидко, що Аня не встигла збагнути, що відбувається. Шоковано зойкнула, схопилася за волосся.

   Всі, хто були в їдальні загуділи, сміються. Дівчина скривилася, розгублено хапає повітря, мало не плаче. До неї підбігла Даша.

̶  Ах ти ж вилупку, ну, все! Догрався! — взяла з сусіднього столика склянку чаю і хлюпнула на фізіономію хлопця, що посміхався, задоволений своїм вчинком. А тоді вхопила за руку подругу і дьору. 

̶  Стій! Трясця! Я тебе задушу зараз! — гаркнув до дівчини, витираючи з обличчя липку коричнювату рідину, і погнався за ними.

   Зіваки сміються, гудуть. Задоволені виставою. Лиш Ані не до сміху, зі сльозами на очах тікає від кривдників. Не звикати їй до насмішок, але до такого ще не доходило. Дарка тягне її з їдальні.

  Саме в той момент в дверях показався однокласник Колі і Жені. Високий, широкоплечий капітан шкільної команди з баскетболу і переможець багатьох олімпіад, Андрій Пух зі своїм другом Олегом. Наче за помахом чарівної палички, всі зупинилися і притихли.

  Спортсмен уважно, мовчки окинув поглядом наляканих дівчат, що завмерли перед ним. З Аніного каштанового волосся заплетеного у вигадливий колосок щось стікає аж по носі. Голова чимось посипана. В очах сльози. Дашка тремтить. А за ними бігли два друзяки. Андрій одразу збагнув, в чому справа.

  З рішучим виглядом підійшов до Женьки з Коляном. Спокійно питає:

̶  Хто це тут такий герой? — всі мовчать. Женька, хоч і теж зовсім не з дрібненьких, зціпив зуби, проковтнув клубок у горлі. Зиркнув на Миколу. Той теж напружився, ні пари з уст.

̶  Ще раз питаю, хто облив дівчат? — Андрій добре знав вдачу Жені і Миколи. Тож втретє запитувати не став. Підійшов ближче, схилив друзяків за шкірки до себе, тихо щось їм проказав на вуха.

  Присутні, як би не хотіли, не змогли почути. Лиш побачили, як Женя і Колян змінилися на обличчях, надулися, стримуючи гірку досаду.

̶  А тепер зникніть з перед очей, щоб я вас не бачив, — знову ж неголосно, але з притиском промовив Андрій.

   Друзяки опустили голови і почвалали з їдальні. Сердито зиркнули на дівчат, коли минали їх. На обличчях було чітко написано, що хочуть провалитися. Потім Аня з Дашею теж пішли звідти.

   Наступного дня, Анна Кусенко набралася сміливості і підійшла до чемпіона, щоб подякувати за підтримку. Завжди сором’язлива, нерішуча у стосунках з хлопцями через свою зовнішність, дівчина аж тремтіла, ледве вимовила кілька слів. Долоні спітніли, мабуть і чоло теж. Добре, що більше ніхто не чув.