Розділ 6

Тяжке хрипке вдихання. Повітря.

Чернава розплющила очі й жадібно хапала повітря, не розуміючи, де вона, чи вбили її, все про що вона могла думати, це вдихнути на повні груди. Пелена перед очима повільно спадала, змінюючись на західне сонце. Вона була на березі, все ще оголена, але жива. Дівчина озирнулася, ледве дихаючи. Ні водяника, ні людей, лише одяг, залишений на піску. Уже пізно, мабуть, її обшукалися.

Чернава схопилася на ноги й поспіхом натягнула сорочку та спідницю, підперезувалася вже на ходу. Вона не бачила, як увесь цей час з-під темної води за нею спостерігав Мар. І тільки коли вона втекла, хазяїн вод знову пірнув у глибину. Волосся її було розпущене, вона помітила це лише, коли наближалася до села. Ще одну стрічку вкрав.

Чернава поспіхом заплела косу, щоб дійти додому в пристойному вигляді, і вже йдучи спокійніше, помітила, груди не пекли, у них не було води, яку б вона відкашлювала, якби справді тонула. Вона ніби просто заснула, а не захлиналась під водою. Знайома маленька хата була щораз ближче. Чернава вбігла, мало не вдарившись об одвірок, і річковий запах її тіла був чужим для рідного духу білої глини й соломи. Її сестра схопилася з лавки, лишивши вишивку.

– Чернав, де ти була? Я так налякалась! Не бійся, я твою частину по хаті зробила, тато не буде лаятися. Чому ти вся мокра?.. Не кажи, що втопитися хотіла!

Чернава зморщилася від того, як голосно тараторила сестра.

– Все добре, не топилась. Просто до річки пішла, й задрімала.

– А… Ну, то й не дивно. Переживання всі сили забирають. Але як же ти купалася в тебе ж рани! Ходімо, допоможу перев’язати.

Чернава не встигла й слова мовити, як Мира вже тягнула її за піч. Справді, їй не можна було в воду. Поки Мира діставала клапті тканини з скрині, Чернава стягнула з себе сорочку й почала повільно розмотувати старі бинти. Ще не до кінця відійшовши від пережитого, вона не зовсім розуміла, що відбувається. Але широко розплющені очі сестри змусили її повернутися до реальності.

– Чернав… а де ж рани?

Дівчина глянула на світловолосу сестру, як на божевільну. Що значить «де» вона ж ними вся оповита. Але, опустивши погляд на руки, Чернава побачила лише ледь помітні білі шрами. Усі рани затягнулись. Мира підійшла ближче, розмотуючи інші пов’язки знаходила лише здорову шкіру. А рани ж були лише кілька днів тому. 

Багато питань рвалися назовні, але не було жодного, яке можна було б поставити тій, що повернулась з річки без жодної подряпини. Чернава заплющила очі, почувши, як сестра зойкнула.

– Та що знову?

Втомлено спитала вона, але сестра була нажахана. Поки Мира кинулась до скрині за дзеркалом, Чернава розглядала шрами. І не збрехав же, обіцяв вилікувати, якщо вона прийде до нього. І вилікував.

Мира підбігла, простягаючи дзеркало тремтячими руками.

– Ну що? Що ти так дивишся?

Роздратовано спитала Чернава й глянула на відображення.

– Ну, я як я. Чого кричати?

Мира відсунула пасмо волосся, і лише тоді Чернава побачила: частини вуха немає. На тому ж боці, де вона відкусила його водяному. Але не було ні крові, ні болю. Поки юна дівчина з жахом вдивлялась у сестру, Чернава вибухнула сміхом:

– От же тварюка… Ну що ж, почалося.

Мирослава навряд чи зрозуміла безглузді слова сестри. Дивилася на неї, наче вперше. Начебто й не вона перед нею.

– Чернав…

Прошепотіла вона й сіла на посипану соломою підлогу поруч.

– Скажи, що з тобою коїться. Я нікому не скажу, обіцяю.

Чернава нахилила голову, думаючи, чи варто розповідати. Можна було збрехати, але навіщо? Вони завжди ділилися таємницями. Прикривали одна одну перед батьком, коли тікали з дому. Вона б не видала. Чернава знала: попри звичну відстороненість, їй потрібне було тепло. І як би вона не заперечувала, їй потрібна була людина, якій можна сказати все, не боячись наслідків.

– Є одна нечисть…

Обережно почала вона, щоб не злякати сестру.

– Та сама, що тебе тоді подряпала? Я ж казала носи полин! А раптом щось серйозніше…

– Від нього полин не врятує.

Посміхнулась Чернава. Сестра глянула на неї спантеличено, з тривогою.

– Чернав… не подобається мені твоя усмішка… Скажи, хто до тебе причепився?

Голос Мирослави був тихим, але в ньому дзвенів страх.

– Водяник.

З темною усмішкою відповіла Чернава.

– Хазяїн вод?!

Сестра зойкнула, та не встигла договорити, двері зі скрипом відчинилися, і до хати зайшов батько.

Мирослава хутко сховала дзеркало й ганчірки до скрині. А Чернава неквапливо кинула мокрі пов’язки, якими були перев’язані її рани, до кошика для прання. Хату огорнула звична, догідлива священникові тиша. Він глянув на дочок і пройшов до столу. Сьогодні поралася Мирослава. Чернава лише допомогла подати тарілки й сіла поряд із батьком. Вечеря минала у звичній мовчанці.

Нiч опустилася швидко, чорноволоса підіймалася нагору, відчуваючи, як випадок на річці забрав у неї всі сили.
– Чернаво, – прошепотіла зі страхом Мирослава, коли старша сестра піднялася на піддашшя й лягла на солому поруч. Цієї розмови не оминути. Чернава втомлено вмостилася зручніше й поглянула на сестру, чекаючи запитань, але Мира й не знала, що сказати, вона була розгублена.
– Ти ж знаєш… Водяники собі наречених шукають.
– Шукають, – підтвердила дівчина спокійним, втомленим голосом. Говорили пошепки, аби не почув батько.
– Їх знаходять мертвими.
– А якими ж іще? Русалок теж мертвими знаходять, а он живіші за живих біля річок бігають.
– Чернаво… – благально сказала сестра, і тільки тоді чорноволоса побачила покусані пальці Мирослави. Вона підвелася, щоб сісти поруч.
– Мир…
– Він тебе вб’є… Ти ж не підеш до нього? Скажи, що не підеш! Не ходи до річки більше, я сама ходитиму і по воду, і прати, тільки ти не ходи!
Чернава прикрила їй рота рукою, коли та почала говорити голосно.
– Та тихіше ж ти… – благально, але лагідно прошепотіла вона. – Все буде добре… Якби він хотів мене втопити, давно б це зробив.
– Це він тобі так сказав?
Чернава замовкла. І справді ж він… але погодься вона, хіба заспокоїло б це сестру? Звісно, що ні.
– Миро… я…
– Не ходи до річки… хоча б не сама.
– Не піду, – погодилась Чернава. Вона піде. І не раз піде. Але навіщо сестрі те знати? Чернава обняла її, намагаючись заспокоїти.
– Не піду, не бійся.
Мирослава знала, що це брехня. Чернава знала, що сестру не обдурити.