Розділ 14

Ларисо

- Ти навіть не хочеш поглянути на мене? А я чекаю саме на тебе, - я підходжу до Фелікса, коли вони з Артуром з'являються в коридорі.  Намагаюся ігнорувати посмішку Артура і  обличчя Фелікса, яке раптово стає похмурим.

- Не буду вам заважати. Наздоженеш, - Артур залишає нас наодинці, а дивлячись на вираз обличчя Фелікса, можна припустити, що з його вуст ось ось зірветься лайка. Він навіть робить спробу піти за другом, але я беру його за лікоть і зупиняю.

- Відчепись від моєї руки, - цідить він крізь зуби.

- Але я хочу поговорити з тобою. Нам треба багато чого обговорити, - продовжую я, не полишаючи спроби вперто боротися за його інтерес до своєї персони.

Фелікс озирається на всі боки і, взявши мене під лікоть, підштовхує до дверей туалету, що знаходиться неподалік. Відчиняє переді мною двері і буквально насильно заштовхує мене всередину приміщення, заходячи слідом за мною.

- Феліксе, що ти собі дозволяєш? Що можуть подумати, побачивши мене в чоловічому туалеті? - я хехекаю, хоча мені не до сміху, мабуть, спрацьовує захисна реакція організму на стрес, що раптово охоплює.

Він звільняє руки від рюкзака, прилаштовуючи його на підвіконні і притягує мене до себе, взявши міцно за обидві руки.

- Та що з тобою, Лариса? Чому ти переслідуєш мене? - він роздратований і буквально свердлить мене наповненими злістю очима. - Ми кілька разів поцілувалися з тобою. Але це було дитячою витівкою, дурістю, - хлопець свердлить мене своїми запеклими очима.

- А я подумала, що ти хотів, щоб ми були разом. Я гадала, я подобаюся тобі, - я зачарована його близькістю і мій мозок не в змозі усвідомити смислове значення його різких слів з приводу наших стосунків.

- Лорчику, ми просто зависали разом, усією нашою компанією і я ніколи не давав тобі приводу на подальший розвиток нашої дружби. Ми ніколи не були парою. Ось і все, - Фелікс розчаровано зітхає.

- Але....но... я думала... - я намагаюся витиснути з себе гідний контраргумент, а натомість починаю лепетати, не маючи сил підшукати слушну відповідь. Втрачаю грунт під ногами перед його агресивністю. Губи мої починають тремтіти і мені не вдається їх вгамувати.

- Ти помилилася. Розумієш? Я даю тобі обіцянку - я ніколи не наближуся до тебе.  Тож відвали і не переслідуй мене, - Фелікс відверто дає мені відкоша, розбиваючи всі мої сподівання. - Вибач, що дозволив тобі думати інакше. Це була елементарна ввічливість, - Він забирає свої речі і стрімко залишає місце нашого усамітнення, не давши мені схаменутися і сказати йому хоч щось у відповідь.  

У цей момент мій слух фіксує звук відчинення дверей однієї з кабінок туалету. Я застигаю на місці, відкинувши убік бажання терміново покинути стіни чоловічого туалету, де таким недоречним може здатися моє перебування будь-кому з представників чоловічої статі, хто будь-якої миті може з'явитися в дверях. Хто ж цей свідок нашої неприємної розмови з Феліксом? Чиїх вух стало надбанням наше з Феліксом з'ясування стосунків?

- Привіт! - усміхається, наче й не було нічого, Павло. Його напівпосмішка відповідає скоріше не ситуації, в якій ми перебуваємо, а його бажанню зняти напругу і розрядити обстановку.

- Ти все чув? - я вдивляюся в його обличчя, намагаючись вгадати реакцію хлопця.

- Ну, волею неволею! - невизначено відповідає він, явно намагаючись ухилитися від конкретної відповіді.

- Тоді я дуже сподіваюся, що довжина твого язика не буде причиною поширення чуток про мене й Фелікса, - я до нього звертаюся, дивлячись у його спину, доки він перебуває біля умивальника й миє руки.

- Ти сумніваєшся в моїй порядності? Є причини вважати, що я поширюватиму плітки про те, що чув? - Павло повертається до мене й уважно вивчає мене, оглядаючи з ніг до голови, ніби бачить уперше або роздумує про те, що сталося.

- Ні. Але все ж таки, - я вже торкаюся ручки дверей, щоб скоріше залишити злощасне місце.

«Чорт забирай, як це все недоречно» - паралельно думаю про себе.

 - Коли ж це наш спільний друг встиг стати таким жорстоким? - Павло підштовхує мене до виходу.

- Оце саме, - я надихаюся його словами, розцінюючи це як знак підтримки. Ми стикаємося з ним поглядами і продовжуємо вивчати один одного, покинувши чоловічий туалет і продовжуючи стояти поруч недалеко від нього.

Як це я раніше не помічала, наскільки красиві його сірі, з плавним переходом у блакитні, очі в обрамленні чорних густих вій і які вони виразні на його обличчі. Павло ж довго не відриває погляду від моїх губ і врешті озирає моє обличчя, підтискаючи свої в сум'ятті.

- Лорчику, якщо тебе хвилює моє мовчання, то хочу тебе запевнити, що тобі не варто з цього приводу хвилюватися. Ти, крім того, можеш повністю розраховувати на мою допомогу. Якщо хтось насмілиться пікнути щось зайве, звертайся до мене, я відведу всі підозри, - хлопець звертається до мене з деякою інтригою в голосі. Якщо так, то йому це вдається і я зніяковіло запитую його:

- Павло, що ти маєш на увазі?  

- Я в будь-який момент, коли ти виявиш бажання, можу зайняти місце Фелікса поруч із тобою, - відповідає він без найменших коливань у голосі. - Наприклад, я можу виконувати роль твого хлопця або, якщо тобі заманеться, кавалера, - без найменшої тіні удавання чи нещирості звучать слова Павла.

- Так? А це думка, - я підхоплюю з радістю його пропозицію, не зовсім усвідомлюючи, навіщо, як і за яких обставин мені може це знадобитися. І, головне, чому хлопець готовий наважиться на таку місію. - Я й не підозрювала, що в тебе є акторські здібності.

- Вони досі спали всередині мене і несподівано прокинулися, коли я став свідком свинячого ставлення до тебе Фелікса, - якось дуже мудрено і не зовсім підвладне моєму розумінню звучать його слова. Але я, незважаючи на всю неоднозначність, вважаю своїм обов'язком віддячити хлопцеві і підводжуся навшпиньки, щоб дотягнутися до його обличчя і торкаюся губами його щоки.