Розділ 12

Павло

- Друзі, ви не повірите, - Лариса заявляє з апломбом, перериваючи паузу в нашому спілкуванні. - Уявіть, наскільки різними можуть бути вчинки людей у приблизно схожій ситуації. Ось днями ми з Павлом врятували людину. Абсолютно стороння нам літня жінка потрапила в біду, спіткнулася на сходах і не змогла сама пересуватися. - Вона обводить дивовижним поглядом кожного з нас, присутніх у нашому улюбленому кафе, начебто хоче упевнитися, що вона точно в центрі уваги.

- І що ж тут такого? - цікавиться Артур, не виймаючи трубочку з коктейлем із рота, - Абсолютно звичайна історія. Гуманність не чужа нікому з нас, і тобі, і Павлу зокрема... Недарма ж вчителі усі десять років втовкмачують у наші голови ії підстави. Було б дивно, якби ви вчинили інакше.

- Чи варто про це говорити? Звичайна життєва ситуація, - підтакує йому Фелікс, здивовано знизуючи плечима.

- А те, що не кожен би зупинився і став витрачати свій час на незнайому людину на вулиці, - вона надає своєму голосу безапеляційного тону, подібно до того, як звучить повчальна промова вчителя в стінах нашого класу. - Серед наших однокласників, до речі, є люди, які не тільки чужій людині не нададуть допомогу, а навіть до своїх рідних ставляться по-свинськи, - в її голосі прослизає тінь таємничості.

- Ти на кого натякаєш? - оторопіло дивиться на Ларису Артур, оглядаючи обличчя присутніх друзів.

- Ну-ка, поконкретніше, - втручається Никифор, - Дуже цікаво послухати.

Дивлюся на Фелікса, він незворушно, як і я, продовжує сидіти мовчки. Тільки він зависає у своєму телефоні, усім своїм виглядом зображуючи цілковиту байдужість до сенсації місцевого формату, що пролунала з уст дівчини, а я не спускаю улесливого погляду з Лорчика. 

А вона просто на піку блаженства! Сяє вся, перебуваючи у фокусі поглядів присутніх.

- Послухайте, та ви зараз зі стільців повалитися. Тож тримайтеся за них міцніше. Ця вискочка, Царенко, знущається над своїм рідним дідусем! Так! Уявіть, у нього перелом нижньої кінцівки, він насилу пересувається на милицях, шкандибає по квартирі, а вона змушує його за нею доглядати, ходити за покупками в магазин, виконувати всю роботу по дому. Вимагає, щоб він їй подав це, приніс те. Це ще не все. Кажуть, що вона сховала його милиці і змусила бідного старого стрибати на одній нозі, прислуговуючи цій мамзелі. Я вже не пригадаю, про що йшлося - чи то про чашку з чаєм, чи то про тарілку з супом. Ось вона яка! А вдає з себе таку-таку благопристойну! - Лариса недвозначно манірится, намагаючись надати своїм словам драматизму з відтінком фурору.

- Звідки ти це взяла? Зі стелі, як зазвичай? - звузивши очі заявляє Артур.

- Яка сорока тобі на хвості принесла подібну нісенітницю? - іронічно підкидає брову Нікіфор. - Сама ти пробувала втримати в руках ємність із рідиною, одночасно стрибаючи на одній нозі? Якщо так, і в тебе виходить, то я готовий зняти перед тобою капелюх, так би мовити, і вклониться в глибокому реверансі. Що, закони фізики по боці?

- Ну ти й фантазерка! - Фелікс, посміюючись, киває головою з боку в бік. - Які таланти пропадають у наших лавах. Я й не підозрював, що в тебе грандіозні здібності на терені складання казок.

Я ж тільки закочую очі, з шумом звільняючи легені. Рука моя тягнеться до склянки з мінеральною водою, що стоїть переді мною на столі. Від почутого втрачаю дар мови, на відміну від своїх друзів, які навперебій ставлять запитання дівчині.

Я роблю ковток, і не в силах зупинитися, осушую склянку до дна. Клянуся, мені ніколи не осягнути таїнств жіночого мозку. Поліна! Милиці! Дідусь! - усе це так... порушує формат спілкування всередині нашого товариства і моє особисте сприйняття стосунків у колі однокласників, сформованих за багато років.

Ця дівчина, їй богу, мені всі мізки вивернула навиворіт, начисто позбавивши звивин.

- Іронізуєте? Не вірите? Так? А абсолютно даремно. Я сама не бачила, звісно, але джерело інформації абсолютно надійне, - Лариса продовжує відстоювати достовірність піднесеної публіці новини, - Люди просто так говорити не будуть. Диму без вогню не буває.

- Ти віриш у цю маячню? - Фелікс повертається з питанням до Артура, - я особисто ні, - не дочекавшись відповіді друга, виносить свій категоричний вердикт.

- Поки сам не побачу, не повірю, - Артур дипломатично уникає прямої відповіді.

- А я зовсім не здивована! Ця тихоня і не на таке здатна. Тиха вода греблю рве. - Матюхіна робить спробу підтримати подругу. - Кажуть же вам - люди бачили, і вони брехати не стануть. З якого такого переляку їм брехати? Сенсу немає.

- Так, друзі, враховуючи, що думки розділилися, пропоную провести експеримент. А можна навіть і змагання двох наших подруг, які завзято відстоюють правдоподібність байки. До речі, Павло, ми не чули твоєї думки з цього приводу. Що скажеш? - Никифор, як головний організатор заходів нашого дозвілля, не зраджує своїй звичці і проявляє властиву йому ініціативу. Він повертається до мене в очікуванні відповіді.

- Так, до речі, Анька з Катькою цілком солідарні з нами. Якби вони змогли бути присутніми тут зараз, то підтримали б нас із Ларисою. Тож врахуй це, - Матюхіна згадує про відсутніх наших подруг.

- Як би це сказати..., - я починаю м'ятися, намагаючись підключити всю ємність своєї сірої речовини в голові, щоб викрутитися з делікатної ситуації. З одного боку, я не можу не підтримати дівчину, за якою розпадаюся, а з іншого боку, не хочеться виглядати ідіотом перед пацанами. - Питання спірне. У принципі ж це можливо.

- Можливо? Як фізично звичайна людина може з цим упоратися? Відкинемо убік імовірність жорстокості й підлості Поліни. Чи дідусь Поліни надлюдина і вміє літати? - Фелікс озвучує свої міркування.

- Гаразд. Павло, зрозуміло, ти тримаєш нейтралітет. Тоді троє проти вас двох, дівчата. Відсутніх у розрахунок не беруть. Отже, зараз покажіть нам свої здібності. Місця вільного тут достатньо. Давайте, вперед і поспішайте, а то в мене вже коліна сверблять від бажання скоріше зробити улесливий реверанс. Я навіть готовий пуститися в ріверданс, у разі вашого успіху. Мамою клянуся!  - Никифор не має наміру відкладати в довгий ящик вирішення конфлікту й оперативно береться до організації заходу.