Розділ 10

Ларисо

- Не заваджу? - я засолодким голосом кокетую з Феліксом. Він оглядає спочатку мої ідеальні довгі ноги, ледь прикриті короткою шкіряною спідницею, потім голий живіт і короткий топ, що відкриває вид на кричуще декольте, а слідом і на пишні, ретельно укладені локони.

Зухвало закушую яскраво-червоні губи і дивлюся на хлопця, як справжня хижачка.

- Я ж не просто так пішов із шуму в тишу? - він вельми однозначно дає мені зрозуміти, що я тут зайва і порушую його особистий простір.

Незважаючи на це, я роблю крок уперед, щоб бути максимально ближче до нього і граю голими плечима, відкидаючи волосся назад.

- І тобі не нудно тут самому? - пускаю в хід весь свій арсенал зваблювання.

- Ні крапельки, - каже він твердо, лише кинувши на мене швидкоплинний погляд.

- А мені ось тут нудно, - я манірно зітхаю. Дивлюся на нього впритул так, що інший би на його місці вже розтанув від моєї приголомшливої зовнішності.

- То йди звідси, якщо нудно. Або не приходила б узагалі, - звучить із його вуст щось схоже на грубість.

- Я як усі, не відбиватися ж від колективу. Навіщо відмовляти...

- Так ти дівчина безвідмовна, виявляється, - він єхидно хмикає, перебиваючи мене і не давши закінчити фразу.

Я роблю ще один крок уперед і опиняюся вже в недозволеній близькості. Хочу, щоб він оцінив аромат моїх парфумів. Я відверто з ним заграю, а він відсувається від мене. 

- А це як попросити, - я муркочу і торкаюся ідеальними нігтиками його коліна.

Він тут же смикає ногою.

- Тоді добром тебе прошу - можна тут один посиджу? - він обдаровує мене іронічною посмішкою.

- Оце ти бука, Феліксе, - я манірно ляскаю його по руці. - А де твоя ця... ну як її... - я зображую замисленість. - А. Точно. Царенко. 

- Поліна зайнята, - чую його коротку відповідь холодним тоном.

- І чим же? - Я усміхаюся. - Вчить теореми? Я б ось нізащо не проміняла компанію з тобою на підручники.

Фелікс роздратовано зітхає і починає пальцями розтирати скроні, наче в нього розболілася голова.

- А мені здається, тобі не завадило б книжки почитати. Особливо посібник із правил хорошого тону для дівчат твого віку, - він прибирає руки від обличчя і свердлить мене поглядом, - я не хочу з тобою розмовляти, Ларисо.

- А зі мною не треба розмовляти, Феліксе, - я впиваюся в його губи поцілунком, обхоплюючи його обличчя долонями.

Намагаюся проштовхнути свій язик йому в рот, як вчила мене Матюхіна. А він, зчіплюючи зуби, мало не відкушує мій язик. Відштовхує мене від себе відразу ж. А я здивовано округляю очі, втупивши на хлопця. Я щось знову не так роблю?

- Ти зовсім із головою не дружиш? - Фелікс буквально гарчить, витираючи тильним боком долоні свої губи, відсторонюючись від мене.

- Феліксе, що не так? Я рік перед тобою кручуся, кручуся. Нізащо не повірю, що в Царенко ось це, - я вказую рукою на своє обличчя, - красивіше, ніж у мене, і ось тут, - мої долоні лягають на ділянку бюста, - більше. Чому вона? Мені взагалі нема на що розраховувати? - тепер у моєму голосі присутня гіркота відчаю.

Бачу, що він на знак заперечення хитає головою, зберігаючи мовчання. Йому навіть нічого мені сказати. Жодного слова у відповідь. Мовчить, ніби води в рот набрав. 

Але я ж усе зробила, як ми планували з подругою. А результату ніякого. Точніше, є результат, але він настільки плачевний, що ніяк не може мене влаштувати. Я не знаю, куди мені подітися від сорому і від образи. Ні я, ні Матюхіна не припускали такої поразки, коли розробляли детальний план моїх дій із завоювання Фелікса.