Розділ 3

Лариса

– Ну ще разок! Клянуся, це останній, – я вкладаю весь свій внутрішній потенціал і благаю Іллю, свого брата, зробити ще одне коло навколо кварталу нашої школи. 

Сьогодні перше вересня, природно, як це робиться щорічно, заплановано проведення урочистої лінійки. Усі учні нашої школи зберуться на вулиці, на майданчику перед головним входом до гімназії. 

З'явитися в такий день у гімназії, як усі звичайні школярі, не входить у мої плани. Мені потрібна помпа. Точніше такій ходячій бомбі у плоті, якою я є, не вистачає помпи. Я все продумала заздалегідь і взяла обіцянку з брата, що він доставить мене на своєму крутому Харлеї до гімназії.

Ми під'їжджаємо до будівлі школи, Ілля пригальмовує неподалік, а я, не знімаючи шолома, оцінюю обстановку – чи всі вже зібралися, кого не вистачає. Озираюся навколо і роблю висновок – Фелікса не видно, а це найголовніша дійова особа моєї імпровізованої міні-вистави. Усі присутні, зокрема й він, мають ахнути при моїй претензійній появі на люксусовому байку. Я повинна просто порвати простір навколо присутніх школярів і моїх однокласників. Люди хочуть свято і вони його отримають.

Брат пручається, починає доводити недоцільність. Вимагає пояснень. Погрожує зараз розвернутися і поїхати. Та хіба ж йому дано зрозуміти мою позицію? Він дуже далекий від істини і, мабуть, йому навіть у голову не може прийти причина, через яку я наполягаю це зробити, а зізнатися йому мені духу не вистачить. Розпатякає потім на всю округу і буде сміятися і шантажувати. 

Тому мені доводиться увімкнути милу лисичку-сестричку і, благаючи, наполягти об'їхати ще раз навколо шкільного кварталу. 

Ну ось, тепер у самий раз екстравагантно здійснити моє прибуття. Я здалеку бачу натовп своїх однокласників і, найголовніше, Фелікс уже на місці. Він якраз щойно під'їхав на машині і вже прямує до нашої компанії. Дуже вдало все складається для здійснення моєї мрії.

Ілля піддає газу, мотор реве на всю потужність. Він уже збирається почати гальмувати, коли машина, що рухається попереду, блимає правим поворотником і займає місце для паркування безпосередньо перед нашим носом. Ми змушені припаркуватися, попередньо об'їхавши її, трохи віддалік від запланованого місця. 

Тьху! Усі мої старання нанівець. Звісно, хтось звертає увагу і на наш лексусовий байк, і на те, що пасажиркою цього байка виявляюся я. Знімаю граціозно шолом. Але ефект вже не той. До того ж, Фелікс, заради якого я все це в принципі і затівала, в найпотрібніший момент відволікається на маму, що радісно біжить до нього, і вся його увага присвячена їй.

Мені залишається тільки, кусаючи лікті від лютіі, пройти до групи своїх однокласників і зробити вигляд, що все гаразд і нічого мене не бентежить.

Ось-ось має розпочатися урочиста лінійка. Майже все готово для її проведення. Аж раптом увагу всіх присутніх привертає виття двигуна, що роздирає простір. Впритул до натовпу школярів паркується мотицикл. З нього зіскакує дівчина в шкільній формі з білим фартухом і знімає шолом. У мене щелепа різко падає донизу. Я переводжу погляд з одного обличчя на інше своїх друзів, як підтвердження, що те, що я бачу – це не обман зору. Це саме Царенко Поліна щойно зняла захисний шолом, приїхавши разом із Денисом на байку. Ось так поворот – ці двоє, вони що, разом?

Заучка і нудила, яка сидить у класі нижче трави, тихіше води, оця відмінниця і ботаніха – тріумфально постала перед очима всієї школи.  Вони з Денисом у центрі уваги, на них усі не просто дивляться, на них усі витріщаютьсяі, не приховуючи захоплення. А вона вся така незворушна. Мовляв, яка нісенітниця, нічого неординарного, все як завжди. Тримає хвіст пістолетом. 

Ну і ...зараза! Ну й висікака! Поломала мені весь кайф. Огидна, я тобі цього не пробачу. Ти в мене відпокутуєш за вкрадений тріумф. Я тобі відіб'ю охоту випендрюватися і лізти куди тебе не просять.