Розділ 6.

— Сандерс, я чув, ви збираєтеся відкрити лісопильню в нашій місцевості? — поцікавився Гаррі Уорт. Він був діловою людиною. Й завжди намагався включитися в бізнес потік. Саме тому він запросив Джефрі на звану вечерю, яку вони влаштували на честь заручин сина. Як то кажуть поєднав корисне з приємним. 

— Так. А чому ви питаєте Уорт? Хочете вкласти інвестиції? — запитав Джефрі. 

— Можливо й так. Поки не знаю. Але планую вкластися у щось нове. Тільки от що? 

— Можете вкластися у благодійний фонд. Це завжди вигідно тим, що суспільство вважатиме вас майже святим, — прокоментував Джефрі. 

— Знущаєтесь? Ні якщо вкладати інвестиції, то в щось масштабне. 

— Справді? Ну тоді Уорт бажаю вам успіхів, — промовив Джефрі й відпив з келиха трохи бренді. 

— Сандерс, що ви можете сказати про міс Джейн Паркер? Я звісно знайомий з нею, але поверхнево, — питання Уорта застало Джефрі зненацька. 

— Навіщо вам ця інформація? — здивувався Джефрі. 

— По перше на даний час ця дівчина є єдиною подругою моєї майбутньої невістки, а по друге мій син аж занадто часто крутиться біля неї. Мене це бентежить. Не хочу, щоб через якусь легковажну дівчину шлюб мого сина був зруйнований. 

— Вибачте, Уорт та я не вважаю міс Паркер легковажною, — Джефрі обурився. Джейн могла бути впертою, нестерпною, егоїстичною моментами. Але ніяк не легковажною. Вона завжди з відповідальністю ставилася до всіх речей. 

— Тоді чому вона й досі одна. З її вродою та природною харизмою вона як мінімум зараз мала бути заміжня й виховувати дитину. 

— Погодьтеся Уорт, це могло б бути у тому випадку якби міс Паркер була у кращому фінансовому становищі й мала перспективи, як міс Хамфрі. 

— Знаєте сім'я Паркерів завжди була дивною. Її батько після смерті місис Паркер втратив здоровий глузд й став вести відлюдкуватий спосіб життя. Міс Джейн та її сестер дуже рідко вивозили у світ. Тому напевно в бідолашної Джейн так і не з'явився прихильник. 

— Але це не завадило їй стільки років чекати на вашого сина, — зауважив Джефрі. 

— Що ви маєте на увазі? — поцікавився сердито Уорт. 

— Не важливо. Це не моя справа. Але все ж я б не звинувачував у всьому тільки міс Паркер. 

— Я й не звинувачую. Просто вважаю, що вона не підходить моєму сину. От і все. 

— Не можу не погодитися з вами. Але серцю не накажеш. 

— Ще і як накажеш, Сандерс. Куди важливіше здоровий глузд. 

— Не думав, що кохання це строгий розрахунок, якщо чесно. — Кохання взагалі не існує як такого. Це все вигадки сопливих молодиків, — заявив містер Уорт. 

Джефрі хотів було щось сказати, але слуга вже покликав всіх до столу. За столом зібралося доволі багато народу. Більшість з них Джефрі взагалі не знав. Він озирнувся навкруги й подивився на Персі Уорта та Мілісент Хамфрі й помітив теплоту між ними. Вони навіть дуже мило виглядали разом. Джефрі посміхнувся потім перевів погляд на Джейн яка сиділа навпроти нього й свердлила очима то Персі, то Мілісент. Вона була у своєму амплуа. Ображена маленька дівчинка. Ще трохи й тупне ніжкою. Цікаво скільки вона так витримає? Після вечері чоловіки залишилися в залі, а дами пішли в іншу кімнату. Джефрі затягнувся цигаркою. Й подивився на Персі. Він був аж занадто знервованим. Ніби кудись квапився. Його кадик тремтів. Мабуть, виглядав міс Паркер. Цікаво що на цей раз задумала Джейн? Через годину Джефрі мав змогу сам впевнитись у цьому. Коли почалися танці міс Паркер швидко зникла серед натовпу, а потім й взагалі. Й на подив містер Персі теж відлучився. Міс Хамфрі невинно сиділа у кутку, а місис Уорт весело розмовляла з іншою поважною дамою. Що ж здається голубки вирішили усамітнитися. Але вони зовсім не розуміють що це несе непоправну шкоду їх репутації. Джефрі зітхнув й пішов на поклик серця. В темному коридорі важко було зрозуміти що де знаходиться. Особливо коли двері всі однакові. Та раптом Джефрі побачив, що одні з дверей були трохи відкриті. Це були двері до бібліотеки. Джефрі обережно пройшов всередину й побачив Джейн та Персі. Які обіймалися. От ідіоти. В будинку повно свідків. А вони знайшли де обійматися. Джефрі сховався за диваном й почав спостерігати за парою. 

— Персі невже ти не кохаєш мене? — з образою спитала Джейн. 

— Кохаю. Але ти розумієш, що вже все вирішено. Ми з Мілісент одружимося через місяць, — у голосі Персі відчувався відчай. 

— А може нам втекти? Зробімо це. Й тоді ніхто не зможе нам завадити, — з надією промовила Джейн. 

— Ні, це не можливо. Вибач Джейн та нам доведеться змиритися, — сказав Персі. 

— Як ти можеш? Ти намагаєшся діяти шляхетно? Чи просто не хочеш бути зі мною? 

— Джейн. Зрозумій. Це не казка, а життя. І як би я не хотіла ми повинні брати відповідальність на себе. 

— Персі Уорт ти боягуз. Справжнісінький боягуз. Я стільки років чекала на тебе, щоб ти мною нехтував? — Джейн, люба моя, не кажи так. Я дійсно кохаю й бажаю тебе. Й кожної ночі думаю про тебе, — Персі міцно стиснув руки дівчини. 

— Тоді зроби щось, — попросила Джейн. 

— Моя мила Джейн...Я б був найщасливішим чоловіком на землі якби ви були моєю. Але наразі це неможливо, — зітхнув Персі.