Розділ 1.

Америка, штат Вірджинія, 1866 рік. 

  Джейн Паркер сиділа на пошарпаному ґанку батьківського будинку. Її погляд блукав по безкрайньому небу та зелених горах. Краєвид тут був завжди воістину прекрасним. Та й взагалі до війни їхній штат був успішний та успішним. Сім'я Джейн володіла великою плантацією й мала ще декілька земель на заході штату. Та клята війна забрала все. Надії, сподівання та можливість кращого майбутнього. Джейн тоді було всього сімнадцять. Вона була молодою дівчиною. Мрійницею й дуже закоханою у сусідського хлопця Персі. Дівчина сподівалася, що її почуття взаємні. Й була приємно здивована коли дізналася, що це так. За декілька днів до початку війни вони з Персі зізналися одне одному у своїх почуттях. Й це, мабуть, було єдиним найщасливішим моментом у її житті. Тому що невдовзі настала війна. Персі одним з перших пішов на фронт добровольцем. І це неабияк ранило Джейн. Та все ж вона пообіцяла коханому дочекатися його. Навіть якщо його тіло прийде в цинковій труні. Дівчина зітхнула. П'ять довгих років минуло з того дня. Але вона так і не дізналася що з Персі. Іноді їй приходили листи від старшого брата Ейдена. Та це було вкрай рідко. Воно й не дивно. Бо ж зовсім недавно її брат повернувся. 

   Живим, але скаліченим. Він втратив здатність ходити. Й тепер був схожий на овоч, а не на того знатного парубка яким був колись. "Де ж ти Персі"? — Джейн знову підняла очі до небес. 

Вона так сумувала за ним. Підтягнувши коліна під себе Джейн Паркер тихо заплакала. Це було вперше за п'ять років. Війна навчила її бути сильною та вольовою. За весь цей час Джейн працювала на рівні з чоловіками. А ще допомагала лікувати поранених. У них в будинку навіть був розміщений польовий госпіталь. Через біль, кров і сльози дівчина продовжувала боротися. Та чи був у цьому сенс? Джейн витерла рукавом сльози й встала з холодної дощатої підлоги. У неї була ще купа справ. Дівчина збиралася самотужки побілити фасад, а також пофарбувати огорожу. Чоловічих рук катастрофічно не вистачало. Ейден весь час сидів у кімнаті, а батько зовсім ослаб. Після того як перехворів на жовтяницю. Взявши інструменти у руки Джейн приступила до робити. Часу було обмаль, бо дівчині ще було потрібно допомогти служниці з обідом. Спека була неймовірна. Джейн витерла вологий піт тильною стороною руки. Й важко задихала. Цього року температура повітря досягала майже п'ятдесят градусів. Джейн згадала тих нещасних солдатів, які були вимушені постійно носити форму. Її думки знову повернулися до війни. Як багато вона забрала. Принісши з собою тільки руйнування та страх. Скільки щасливих сімей зруйнувала. В неї теж могла вже давно бути сім'я, якби Персі повернувся. 

— Місис Паркер, що я бачу? Ви знову трудитесь в поті чола. Нічого не має привабливішого аніж захоплена роботою жінка. 

Джейн не помітила як позаду неї опинився чоловік якого вона зневажала усім своїм нутром. Нахабний, зухвалий та зарозумілий. Джефрі Сандерс. Він був найкращим другом та бойовим товаришем її старшого брата. Тому завжди крутився поруч. Особливо після того, як Ейден став інвалідом. 

— Янкі? Не очікувала вас побачити так швидко. Особливо після вчорашньої сварки з моїм братом, — відповіла Джейн кривляючись. 

— Визнаю був неправий. Але я хотів повернути йому жагу до життя. Шкода, що такий молодий чоловік просто ховає себе заживо, — сумно промовив Джефрі. 

— Легко говорити тому хто має повноцінне існування. Ви навіть не уявляєте, як йому важко, — промовила Джейн з викликом. 

— Можливо. Та ми з вашим братом за декілька років стали ближчими аніж ви з ним за все життя. Тому я зроблю все можливе, щоб витягнути його з цієї прірви. 

— В яку самі ж його й затягнули, — Джейн роздратовано подивилася на Джефрі. 

— Що ви маєте на увазі місис Паркер? — байдуже запитав Джефрі. 

— Ви клятий янкі. Через вас всі ці розрухи й страждання. Завдяки вашим старанням я залишилася без того що було мені найдорожче. Якби не ви, моє місто не було б зруйновано і зараз я б була десь на балу, а не стояла тут перед вами. Джейн наступала на Джефрі до тих пір поки не опинилася з ним майже впритул. Та на подив Джефрі зовсім не образився, а тільки розсміявся. 

— Джейн вам до лиця цей рум'янець. Здається ви вже давно так не злилися. Та будемо чесні одне перед одним. Вас дратує, що малюк Персі так і не повернувся. Та ще не все втрачено. Хтозна може, ви, врешті дочекається свого щастя? — припустив Джефрі. 

— Це вже не ваша справа, янкі, — виплюнула Джейн. 

— Так, в мені тече кров янкі, але що в цьому такого? Я вже багато років живу на півдні. Й вважаю себе повноправним членом вашого суспільства, — підсумував Джефрі. 

— Не лестіть собі, Джефрі. Те що ви живете в Вірджинії останні п'ятнадцять років нічого не змінює. Ви янкі. Й завжди ним залишитеся. 

— Ну якщо так, то у своє виправдання можу сказати, що тут у Вірджинії народилася моя тітка. У якої я жив перший час. 

— Й вона була дружиною вашого рідного дядька, — додала Джейн. 

— Яка проникливість. Я знав, що ви ще та штучка місис Паркер, — з шармом сказав Джефрі. 

— Навіть не намагайтеся фліртувати зі мною. У вас нічого не вийде. 

— Я й не намагаюся. Все що я кажу чистої води правда, — прошепотів Джефрі й дуже низько нахилився над вухом Джейн. Так що його гаряче дихання обпікало шкіру. Дівчині раптом стало незручно. Й вона різко відсахнулася. Потім взагалі обернулася в інший бік.