Глава 12: Користувацький досвід та внутрішній спокій

Лист від Олени з відділу UX був на диво сухим і професійним. Він містив посилання на спільний документ і прохання надати «конструктивний фідбек» щодо чотирьох ключових робочих процесів у нашій системі керування клієнтами (CRM). Зазвичай, я б проігнорував це як «некритичне», але зараз це відчувалося як терапія. Це не вимагало *боротьби*, це вимагало *спостереження*.

Я відкрив документ і перейшов до першого пункту: «Незрозуміле розташування кнопки 'Зберегти як чернетку'». Я почав малювати схеми. Кожен міліметр екрану, який я розглядав, був фортецею проти хаосу. Мозок, який щойно готувався до гіперактивного реагування на 99+ загроз, тепер із задоволенням занурився у мікроскопічний аналіз. Відчуття провини, що намагалося просочитися з кутка свідомості (ти ж ігноруєш *реальні* проблеми!), було заглушене питанням: «А якщо ми перенесемо цю кнопку праворуч?». Це було конкретно, це було вирішувано, і це не могло втекти чи вибухнути.

Я провів над цим завданням 45 хвилин. Це був чистий, якісний час. Жодного перемикання між вкладками, жодного бездумного прокручування новин, жодного стрибка адреналіну. Я заповнив дві сторінки пропозицій, які стосувалися зручності роботи — того, що постійно ігнорувалося під натиском «критичних» дедлайнів. І що було найголовнішим — це були пропозиції, які справді покращать роботу сотень людей, а не просто закриють дірку, створену чиєюсь панікою. Я зрозумів, що бути *зайнятим* і бути *продуктивним* — це не просто різні речі, вони часто взаємно виключають одна одну.

Я зберіг документ, закрив його і зробив глибокий вдих. Гірка невідкритих листів все ще стояла, мов Еверест, але я вже не відчував, що мушу штурмувати її прямо зараз. Я відчув щось схоже на голод, але не той тривожний голод, який виникає від пропущеного обіду, а голод до наступного завдання, яке вимагає *думати*, а не *бігти*. Я провів пальцем по екрану, обираючи наступний повільний крок. Наступним я оберу лист про бюджет на навчання — там теж потрібні роздуми, а не рефлекси.