Глава 11: Цифровий Шум і Швидкість Реакції

Я ввів пароль. Екран спалахнув миттєво, і я відчув фізичне стиснення в грудях. Після тижнів у "Кордоні", де час вимірювався кроками та сторінками, це світлодіодне сяйво здалося мені агресивним. Світлодіоди монітора, які раніше здавалися звичними, тепер були прожекторами, що випалювали сітківку. Іконки програм — раніше просто інструменти — тепер здавалися кричущими обличчями.

Але найстрашнішою була швидкість. Система завантажилася так швидко, ніби я увійшов до кімнати, де сотня людей кричать одночасно на прискореній перемотці. Я повільно підняв руку, вона здалася мені свинцевою. Курсор завмер над значком пошти. Червоне «99+» — символ колективного нетерпіння. Я натиснув.

Повідомлення посипалися, як розпечений пісок. «Терміново!», «Негайна відповідь», «Щодо проекту Х — катастрофа». Я відчув, як стара паніка намагається прорвати оборону. Дихання стало дрібним. Це був інстинкт. Але тепер я мав спостережний пункт у власному розумі. Я зупинився. «Терміново вирішити питання з контрактом Y!». — Об’єктивний аналіз, — прошепотів я. Цей контракт лежав три місяці. Його «терміновість» сьогодні — це лише рівень кортизолу відправника, а не реальна важливість. Я відсортував пошту не за пріоритетом, а за швидкістю, яку вони вимагали. Більшість вимагали паніки. Я обрав єдиний лист про інтерфейс — він вимагав роздумів. Це була перша перемога: я контролював темп, а не темп контролював мене.