Глава 13

Першу ніч у Філінґарді я провела в кімнаті Лори, яку вона мала ділити з однокласницею на ім'я Мілана Тонг. На щастя, дівчинка була на канікулах. І я, без зазріння совісті, зайняла ліжко учениці, обіцяючи самій собі перед початком навчання замінити постільну білизну.

Наступного ранку, як і обіцяв містер Вайс, Лора прокинулася звичайнісінькою дитиною, якою була до знайомства з родиною Стівенсів. Цій події я зраділа, хоч і боялася, що донька продовжить учорашню істерику.

Але, на диво, вона майже спокійно піднялася і привела себе до ладу. Після чого ми з нею почали збиратися в їдальню. Але, несподівано, у двері постукали.

– Ти на когось чекаєш? – здивувалася донька і почала швидко застібати ґудзики на блузці.

– Наче ні, – знизала я плечима і поспішила відчинити двері.

На порозі стояла миловидна літня жінка, яка зі щирою усмішкою дивилася на мене крізь товсті окуляри.

– Я шукаю Лору, - повідомила вона, поправивши свої об'ємні сиві локони. – Я – її вчителька з творчості. І відповідаю за п'ятий курс, на якому вона навчається. Директор розпорядився провести їй сьогодні екскурсію по школі та відвести на заняття з бойової магії та ремесла.

– Рада знайомству, – я вийшла в коридор, залишивши двері відчиненими. – Я – Марі Харлон, учителька астрономії та астрології. І, гадаю, я можу сама провести донці екскурсію, щоб не навантажувати вас.

— Боюся, це неможливо, — зніяковіла жінка і зазирнула мені за спину, щоб подивитися на Лору, яка в цей час розгублено шукала другий черевик. – Тому що Вас попросили з'явитися в будівлі медика, щоб підготувати оздоровницю до повернення учнів.

– Зрозуміла, – згідно кивнула я і, підштовхнувши до Лори черевик, що сховався за тумбочкою, пішла у бік сходів. – Якщо будуть якісь питання, шукайте мене в містера Вайса. Думаю, я часто тепер проводитиму час у його оздоровниці.

Попрощавшись, я поспішила залишити поверх учнів, щоб якнайшвидше приступити до своїх обов'язків у ролі медика.

Я й уявити не могла, що мені так буде подобатися медицина. Причому, саме медицина цього світу. Не нудні таблетки та болючі уколи, якими нашпиговували лікарі мого часу, а тутешні альтернативні способи лікування. Кожна хвороба перетворювалася для мене на ребус, який треба було вирішити за допомогою підручних засобів, а не суперсучасних апаратів, які створювали великі уми мого часу.

Звичайно, на жаль, без них багато хвороб залишалися недолікованими. Але я сподівалася озброїтися всіма наявними знаннями та допомогти жителям цього світу збільшити тривалість та якість життя.

– Гарний настрій першого робочого дня? - зустрів біля порога мене містер Вайс і поманив у кімнату, що була за сходами на першому поверсі. - Розташовуйся. Це мій кабінет, де я передаю знання своїм не дуже тямущим учням, які вважають мій предмет занадто нудним і затягнутим.

– Мені здавалося, готувати зілля – це цікаво, – здивувалася я, розглядаючи столи, забиті різними банками, чашками і глечиками. – І, певно, досить складно.

– З другим не посперечаюсь, – кивнув містер Вайс і почав помішувати рідину, що кипіла у великому казані, що стояв посеред кімнати. – Тобі доведеться уважно стежити за моїми діями і все записувати в зошит, щоби не втратити цінну інформацію.

Постоявши деякий час над котлом, чоловік поліз у шафу, з якої дістав товстий зошит, припорошений пилом і сухим листям.

– Ось, абсолютно новий, – простягнув він його мені, струсивши долонею все сміття, яке було на зошиті. – Якщо потрібен олівець, можеш знайти його на столі біля вікна.

Від пилу, що злетів, у мене в носі неприємно запекло, і я кілька разів чхнула, прикриваючись долонями.

– Ти впевнена, що з твоїм здоров'ям тобі можна займатися зіллям? – з сумнівом подивився на мене медик. – Це лише кілька порошин пулу із мільярда того, що зберігається тут.

– Ось, про нього я й хотіла поговорити, – я посміхнулася на весь рот. – Як Ви дивитеся на те, щоб я тут все прибрала і упорядкувала наше робоче місце?

Я зніяковіло кивнула на два завалені столи всяким барахлом. Здавалося, у цій кімнаті ніхто ніколи не наводив ладу.

– Своїми діями ти можеш порушити процес виготовлення найскладніших еліксирів, яким треба відстоюватися у відкритих банках тижнями, – медик тицьнув пальцем у сторону бідона, який стояв у кутку під стільцем. – Поки пил лежить на поверхні, він не заважає. Але варто його торкнутися, як він підніметься в повітря і зможе потрапити на поверхню зілля, плівка якого не настільки міцна, щоб захиститися від зовнішніх подразників.

– Ну, я можу почекати, коли воно приготується, і потім навести прибирання, – наполягала я.

– Оно: кухня, палати, хол, – невдоволено пробурчав чоловік. – Прибирай, скільки хочеш. А цю кімнату не чіпай, якщо хочеш, щоб ми з тобою потоваришували.

Від його слів у мене весь гарний настрій різко випарувався. Мені зараз дали чітко зрозуміти, що моя думка тут нікого не цікавить. І мені доведеться виконувати всі інструкції мого наставника, не вносячи до них своїх ідей, якщо не бажаю проблем.

Я приречено зітхнула і вмостилася на найближчий стілець, демонструючи свою готовність слухати і конспектувати співробітника.

А містер Вайс, лише, головою похитав і продовжив мене знайомити зі своїми запасами.

Тут була така різноманітність зілля, що я незабаром забула про свою образу і активно записувала в зошит усі їхні назви та відмінності, дивуючись нереальним властивостям деяких з них.

– Це зілля називається менторія, – безперервно вів свій монолог містер Вайс. – Достатньо зробити один ковток, щоб повністю підкоритися тому, хто його дав. Воно діє від десяти до двадцяти годин, залежно від віку особи, що прийняла його, і об'єму поглиненої рідини. Взагалі воно вважається не дуже законним препаратом у нашому світі. Точніше, було таким до великої битви з гоблінами. Зараз за ним ніхто не стежить, але про нього краще не говорити.

– А навіщо воно в вас зберігається? – я з жахом уявила, що подібне зілля мені може підлити Оскар, з огляду на його обізнаність у науках.