Глава 10

Ми деякий час сиділи з Логаном мовчки у його кабінеті, перетравлюючи отриману інформацію. Я дивилася на свого колишнього начальника з неприхованим інтересом і квапливо пила запропонований напій.

Почувши про те, що Оскар так важко переніс нашу розлуку, я трохи засумнівалася у правильності моєї ідеї, яка полягала у стійкому бажанні не знайомити з ним Лору. Але я абсолютно не була готова зараз до стосунків із учнем. Для мене давно хлопці його віку стали вважатись дітьми. І намагатись відновити наші минулі стосунки здавалося дурним. Більш того, і стосунків, якби ж то, майже не було.

Логан іноді поглядав на мене, перебуваючи у своїх думках. І явно щось намагався придумати.

Пройшло чимало часу перед тим, як він прокашлявся і звернувся до мене:

- Як я зрозумів, твоя донька навчається у Каріоні? – неквапливо промовив він. – Я вже знаю про рівень шкіл там. І вважаю, що там не місце ні моєму синові, ні моїй онучці.

– У неї уроки веде старий алкоголік, знання якого закінчуються на рівні ремонту табуретки, – кивнула я. – І це зовсім не те, що треба у цьому віці дітям.

- У Оскара цілими днями математика, але легше не стає, - погодився мій колишній начальник. – У нього зараз ті самі теми, що й у Джона. Тому я тебе дуже прошу повернутися до Філінґарда разом зі своєю донькою та моїм сином. Розумію, тобі це непросто зробити. Але я прошу тебе подумати над моєю пропозицією. У будь-якому випадку, Оскар має право знати про існування своєї дитини. Він і так, виходить, пропустив дуже багато в її житті.

- Не уявляєш навіть, наскільки багато, - погодилася я. – В неї дуже специфічний характер. Знаєш, за нашого першого знайомства я була впевнена, що поведінка Оскара – це відображення твоєї байдужості до хлопця. А зараз, після чотирнадцяти років виховання його спадкоємиці, можу сказати, що в тебе якась генетична поломка. Вона місцями абсолютно некерована. Без чоловічої підтримки я б не впоралася з нею.

- Хочеш сказати, ти знайшла собі партнера? – містер Стівенс здивовано глянув на мене. – Він також прилетів сюди?

– Я хочу сказати, що за чотирнадцять років міг бути, й, не один партнер! - я піднялася, підійшла до Логана і простягла порожній келих, натякаючи, що я чекаю на добавку. - Я була заміжня. Але перед відправленням сюди наш шлюб розпався.

- Не віриться, що таке можливо, - Логан наповнив мій келих і долив собі напою. – Не уявляю, як на ці новини відреагує Оскар. Але прошу, будь м'якше з ним.

- Логане, тебе знову підмінили? – я здивовано дивилася на чоловіка. – Це ти просиш? Людина, яка особливо не цікавилася життям старшої дитини? Що такого могло статися?

Логан не поспішав відповідати на моє запитання. А я не встигла його поквапити, бо до кабінету директора вбігли Люсі з Алісією.

- Містере Стівенс! - занадто голосно і експресивно почала моя подруга, активно жестикулюючи руками. – Перший курс відмовляється прибирати у коридорах! Ми вже пригрозили їм ранковими виснажливими тренуваннями, а вони продовжують вдавати з себе королів! І не йдуть на компроміси.

- Треба було пригрозити лозиною та сидінням у кутку на гречці, - не втрималася я зі своєю порадою. - Повір, наводить більше страху.

Подруга сіпнулася, бо, мабуть не очікувала, що в кабінеті є відвідувачі. І подивилася на мене своїми зеленими очима. Здавалося, їй і частки секунди вистачило, щоб мене впізнати. Але щось говорити вона не поспішала. Втім, як і я.

Я із захопленням дивилася на свою подругу, не в силах відірвати погляд. Якою ж вона була молодою та милою. Я вже й забула цей блиск у її очах, який не один раз змушував мене повірити в себе та додавав оптимізму.

- Стерти мені підошву в порошок! – першою подала голос Алісія Кейс. - Невже це та сама наша героїня на ім'я Марі, яка змінила школу до невпізнання і допомогла перемогти Конора Крика?

Струнка та висока дівчина підбігла до мене і міцно обняла, мало не розплескавши напій у моїй руці. Здавалося, вона готова була задушити мене у своїх обіймах. Але ситуацію врятувала Люсі. Точніше, подруга на емоціях не розрахувала швидкість і своїми обіймами повалила мене з Алісією на підлогу.

Падіння було не з приємних. Але тепер міцні руки вчительки фізкультури не стискали мене, і я могла спокійно дихати.

– Не можу повірити своїм очам, що це ти! - підповзла до мене Люсі і почала допомагати підвестися. - Я вже й не сподівалася, що колись побачу тебе знову. І тут такий подарунок долі. Ти, все ж таки, обрала наш світ?

- Тепер я впевнена, що я вдома, - посміхнулася я у відповідь подрузі. – У мене було дуже багато часу подумати про свій вибір до того моменту, як випадково повернулася сюди з донькою.

- Це з тією самою? - пожвавилася Алісія і теж опинилася поряд. - Вона тут? Покажи її швидше. Не терпиться подивитися на вашу кровиночку.

- Вона зараз у Каріоні, - відповіла я ніяково, розуміючи, що не хочу розповідати подругам причину, через яку донька зараз була не зі мною.

Чомусь, дивлячись на них, мені здалося, що це була дурна витівка, замінити дочці добру школу незрозумілим закладом у Каріоні. Особливо після того, як почула слова свого начальника про Оскара.

Хотілося негайно поїхати за нею, щоб привести сюди, де були нормальні уроки та адекватні вчителі. Нехай, не всі, але більшість. Але треба було спочатку вирішити кілька питань з приводу моєї роботи у Філінґарді.

Тому я домовилася зустрітися з подругами за годину в альтанці на задньому дворі школи. І попросила залишити нас із директором наодинці.

Подруги без умовлянь погодилися, пообіцявши відвідати директора після вечері, щоб вирішити проблеми з першокурсниками. Після чого поспішно пішли.

- Я так розумію, їм вдалося вмовити тебе набагато успішніше, ніж мені? - посміхнувся містер Стівенс. – І мені не варто шукати нового вчителя астрономії?

Я невпевнено кивнула у відповідь.

– Мені більше подобається лікувати людей, ніж втовкмачувати учням науку, яка їм здається непотрібною, – запропонувала я для себе нову посаду в школі.