Глава 9

З того часу, як Лора провела ніч у компанії, вона охоче ходила до школи. І за вечерею часто розповідала про якогось хлопця, ім'я якого вона так і не дізналася, але який дуже сподобався їй.

– Не знаю, хто він, але він буде моїм! – якось за столом запевняла вона всю родину. – Він – найкрасивіший хлопець у школі. До нього всі дівчата липнуть. А він ні з ким не хоче спілкуватись. Взагалі, здивована, що він тоді погодився піти гуляти вночі. Я кілька разів після прогулянки підходила поговорити з ним. І він дуже коротко відповідав мені. Хоча, якщо порівняти, що з іншими він взагалі не розмовляє, здається, у мене є шанс.

– Може, не варто бути дівчині такою наполегливою? – запропонувала обережно Софі.

– Це у вашого покоління треба було вдавати із себе неприступну фортецю, а потім ночами страждати, – замахала головою Лора.

– Зверни увагу, якщо взяти дати народження, ти набагато старша за свою прабабусю, зазначила я. – Тож, у моді знову скромність і цнотливість.

– А я все одно вважаю, що немає нічого ганебного, якщо дівчина сама запропонує розпочати стосунки, – продовжувала доводити свою думку донька. – Просто, треба підібрати зручний час для такої пропозиції.

– А як, на рахунок, підібрати час, щоб допомогти пофарбувати стіни в холі? – перебила я плани доньки. – Раптом у вас стосунки розвинуться. І доведеться його додому запросити. А тут не так розкішно, як ти хочеш.

– Дитяча праця заборонена за законом, – одразу ж викарбувала Лора. – Краще, я займуся собою. Тут, звісно, це складно. Але я чула, що у сусідньому місті є непогані магазини. І можна там підібрати собі щось із косметики.

– Можна, – повільно кивнула я. – Ось, тільки, гроші в тебе вже закінчились. Але я допоможу тобі. Я дам тобі п'ятдесят кіфів за фарбування холу.

– Мамо, дозволь нагадати, що рабство скасували дві з половиною тисячі років тому.

– Рабам гроші не платили, – поплескала я доньку по плечу. – Тож, завтра пензлик у руки і вперед.

Лора була незадоволена моєю пропозицією. Але, мабуть, бажання прикрасити свою зовнішність у неї перемогло лінь. І вона в суботу з самого ранку, натягнувши на себе стару сорочку Мейзі, стояла в холі з пензликом у руках і старанно водила нею по стіні.

Побачивши таке незвичайне заняття, Б'янка зголосилася допомогти з ремонтом і носилася по дому зі старими газетами та ганчірками. Я дуже боялася, що Лорі може не сподобатися дуже активна маленька помічниця, і в них спалахне сварка. Але, на диво, все пройшло спокійно. І перед вечерею наш хол помітно перетворився.

– Завтра – косметика! – нагадала Лора.

– Добре, – погодилася я. – Після сніданку вирушимо до Синолу. Там є не лише косметика. Мені треба поповнити запаси трав. І, можливо, пошукати якісь інструменти. Тому що вже нема чим виривати зуби пацієнтам. А це треба робити надто часто.

– Не думала, що ти в мене така грізна! – засміялася Лора і поквапилась у душ.

Здавалося, все почало налагоджуватися. Лора вже змирилася з нашим будинком та школою. Навіть, з Б'янкою один раз пограла ляльками. І погоджувалася зрідка допомогти Софі на кухні.

Бачачи, як змінюється моя донька, я помітно розслабилася.

Ось, тільки, дарма.

Варто було нам приїхати до Синолу, як Лора схопила мене за рукав і вказала кудись уперед.

– Матусю, дивись! – заверещала несподівано вона, покриваючись фарбою. – Он, він! Той, про кого я тобі казала. Правда, він красень?

Я не відразу зрозуміла, куди показувала донька, бо поправляла сарафан після довгої подорожі. А Лора смикала мене без зупинки за руку і поспішала подивитися вперед.

Довелося піддатися на її вмовляння і обернутися в потрібний бік.

Варто було мені це зробити, як по спині пройшовся холодок, а знизу живота щось смикнулося від шоку. Перед магазином із травами стояв Оскар. Він був точно таким, як на моїх фотографіях, адже для нього пройшло не більше кількох тижнів після нашої розлуки.

Я стояла не рухаючись і розглядала його, усвідомлюючи, як скучила за ним. Здавалося, я забула, як дихати. І не звертала ні на що уваги.

Навіть, Лору, яка смикала мене за руку, я помітила не одразу.

– Мам, ну як тобі? – запитала донька. – Правда, вирізняється серед інших?

– Дуже, – насилу видавила я. – Тільки, давай не будемо до нього підходити. Все ж таки, не модно з мамою по магазинах ходити. Правильно?

– Тоді пішли вибирати косметику, – закивала часто донька.

Її настрій після зустрічі з Оскаром помітно покращав. А ось мені було зовсім не весело. Я й уявити не могла, що Лора так рано зустрінеться з Оскаром. Ще й закохається. Не вистачало мені, до всіх проблем, інцесту. І чого, раптом, цей татів синочок навчався в Каріоні?

Що робити, я не знала. Розповідати донці, що вона закохалася у свого батька, я не поспішала. Не уявляючи, як впоратися з цією ситуацією, я вирішила, що настав час відвідати Філінґард. Більш того, я знала, що Оскара там не буде. А це означало, що зможу спокійно поговорити зі співробітниками.

Увесь час до ранку понеділка в мене пройшов, як у тумані. Спогади захльостували мене, як хвилі з головою. Мені не терпілося зустрітися з Люсі та Алісією. І хотілося якнайшвидше побачитися з батьком Оскара, з яким тепер, за моїми підрахунками, ми були майже одного віку.

Я ледве дочекалася ранку понеділка. І на першому візку, разом із Б'янкою, вирушила до академії магії «Філінґард».

Завдяки дівчинці я легко пройшла на територію школи. І почала напружувати пам'ять, щоб згадати, де мені знайти директора.

Згадалося моє перше знайомство з Люсі. Вона розповідала, що на другому поверсі спальні вчителів, а на третьому та четвертому розташовані навчальні кабінети.

Прокрутивши в голові її екскурсію, я впевнено рушила на третій поверх, де швидко знайшла потрібні великі двері. Вони були трохи обвуглені після бою з Конором Криком. Але, загалом, усе довкола було в непоганому стані.

Набравшись сміливості, я постукала в двері. І, не чекаючи на запрошення, увійшла.