Глава 5

Весілля відсвяткували у вересні, коли літня спека поступилася місцем прохолодному вітерцю осені.

З роботи я пішла за порадою мого чоловіка. І весь час, що залишився до народження дитини, я присвятила підготовці дитячої кімнати та прибиранню нашого триповерхового будинку.

Звичайно, таку велику площу мені допомагали упорядковувати дві найняті робітниці. Але через надлишок вільного часу я намагалася знайти собі, хоч якусь роботу, щоб не слухати докорів совісті, яка продовжувала наполягати, що я вчиняю неправильно.

Навіть Віка, яка стала постійним гостем у нашому домі, не могла переконати настирливий голос у моїй голові, який був проти цієї витівки. Причому, чомусь голос совісті дуже нагадував голос Оскара.

Минуло півроку. І наша донька народилася в термін, першого січня, з невеликою вагою та зростом. Завдяки чому лікар легко переконав Віталія в правдивості нашої історії.

Малятко з'явилося на світ з темним і незвично довгим, як для новонародженої, волоссям, і великими блакитними очима. Здавалося, все було чудово. Віталій стрибав від радості по палаті, притискаючи до себе нашу з Оскаром дочку. А я плакала, і в умі просила вибачення у долі та в Оскара, якому не була доля побачити свою доньку.

– Вона чарівна! – Віталій підійшов до ліжка і поцілував мене в потилицю. – Дякую за доньку! Я хочу назвати її Лорою, як мою прабабусю. Сподіваюся, ти не проти?

Я похитала головою, зайнята своїми думками. Звичайно, це було не те ім'я, яке я підготувала нашій доньці. Але я погодилася з Віталієм, сподіваючись, що так зв'язок між ним та дівчинкою зміцнитися.

А Віталій продовжив ходити палатою, не відпускаючи Лору з рук, і обдзвонюючи всіх родичів.

У лікарні ми пробули п'ять днів. І Віталій щедро нагородив мого лікаря за його роботу, не здогадуючись, за що саме він сплатив п'ятизначну суму.

Ми повернулися утрьох додому. І сімейне життя пішло своєю чергою. Здавалося, все стало на свої місця. Наш з Вікою план втілився в життя. Малятко було схоже на мене, завдяки чому ніхто й не подумав із родичів про тест на батьківство.

Час йшов. Донечка росла. І на мій жах, з кожним днем вона становилася все світлішою. І тривало це доти, доки у два роки вона повністю не перетворилася на блакитнооку білявку з ніжною білою шкірою. Вона тепер була точною копією Оскара. Здавалося, єдиною її відмінністю від нього була статева ознака в підгузку. Все інше, аж до характеру, Лора ввібрала у себе від свого біологічного батька.

Ця непосидюча мала бестія весь час знаходила собі пригоди і примудрялася у свої два роки керувати всіма жителями будинку.

– Я так не поводився у її віці, – хмурився Віталій. – Ти розпестила її. І взагалі, чому вона така біла? Ти що, у дитинстві теж була такою? Чи ти зараз фарбуєшся?

– Була такою, – намагалася впевнено відповідати я. – У діток волосики тоненькі. Ось, вони й світліші. Підросте – потемнішає. Ось побачиш.

Але час минав. А Лора залишалася такою ж світловолосою та блідою, як її батько. Можна було тільки дивуватися, якими домінантними генами володів Оскар, створивши свою точну копію проти законів біології.

Віталій сердився, спостерігаючи за Лорою. Здавалося б, з коханої донечки вона перетворювалася на його подразник. Він часто розглядав її, коли вона спала. І все частіше в нас виникали сімейні сварки.

І лише Віка, сховавшись зі мною у кімнаті відпочинку, продовжувала наполягати тримати все у секреті.

– Він дуже багато став ставити запитань, – поскаржилася я їй, сидячи в джакузі. – Він відчуває обман. Він перестав проводити з нею час, часто затримується на роботі, зі мною постійно лається. Він звинувачує мене у зраді. І вимагає пройти тест на батьківство.

– Це, звісно, недобре, – кивнула Віка. – Але, утім, наша мета давно здійснена. Твоя донька вже школярка. Ти зібрала непоганий статок, який допоможе протриматися тобі кілька років на плаву, доки не влаштуєшся на гарну роботу. Отже, розслабся. Головне, донька в тебе чарівна, наче фея.

– Вона така ж кмітлива, як і її батько, – кивнула я. – Шкода, він ніколи не дізнається про неї. І не побачить, яку красуню ми з ним створили.

– Ну, те, що ти продовжуєш ховати його від усіх зараз, це зрозуміло, – почала міркувати в голос подруга. – Але, якщо правда спливе, чого б не познайомити її з біологічним батьком, до якого, на мою думку, у тебе досі є почуття.

– Я не можу, – похитала я головою.

Так. Віка так і не дізналася про мої пригоди того літа. Як і не дізналася про мої здібності, які я практикувала раз на місяць у таємниці від усіх, хвилюючись, що магія зможе накопичитися і проявитися невідповідного моменту.

Я вже непогано справлялася з керуванням речами на відстані. І, навіть, зв'язала собі шарф, керуючи спицями одним, лише, поглядом.

Тримати все в таємниці становилось з кожним роком дедалі складніше. Наша родина розвалювалася на очах. Я все знала про коханок Віталія, але не поспішала звинувачувати його в зрадах. А він, як і раніше, цілував мене і доньку перед сном.

Здавалося так ми, і, проживемо до старості.

Але все почало різко погіршуватися після того, як Лорі виповнилося дванадцять. Здавалося, вона теж почала здогадуватися, що він їй не рідний. І перевіряла на міцність його нервову систему, влаштовуючи істерики, від яких здригалася вся хата.

Це дратувало мого чоловіка. Часом після таких скандалів він залишав будинок на пару тижнів. Але продовжував оплачувати всі її потреби та підтримувати зі мною спілкування.

Я вже давно працювала і купила, таємно від усіх, собі квартиру, яку здавала. І готувалася до того моменту, коли Віталій вкаже мені на двері.

І сталося це у чотирнадцятиріччя нашої донечки.

Вона відмовилася від ресторану, який ми замовили для неї, і до ночі гуляла з подругами. Віталій тоді сильно напився і говорив якісь дивні речі, на які я не звертала уваги, бо була зайнята спробами додзвонитися до недолугої доньки, щоб умовити її повернутися додому.