Глава 4

Цілий тиждень мені було не до Віталія, бо провела я його в лікарні, де лікарі уважно вивчали мою вагітність і не забували лаяти за необдуманий вчинок.

На щастя, на всіх аналізах мій організм показував чудові результати. І у п'ятницю ввечері мене відправили додому.

Вечір майже вихідного дня тривав неприпустимо довго. Віка була знову на корпоративі, а у квартирі було непристойно чисто. І зайнятися не було чим.

Тому, тільки спека почала спадати, я вийшла на вулицю і вирушила до торгового центру, бажаючи трохи розважитися на мої скромні відпускні виплати.

Я йшла, розглядаючи все на всі боки, дивуючись, як за два місяці скучила за своїм містом. Саме тому я вирішила не сідати в автобус, а пройтися пішки кілька зупинок.

На моєму обличчі не сповзала посмішка доти, доки перед входом у потрібну мені будівлю я не зустріла Віталія. Він майже врізався в мене, виходячи на вулицю.

– Це не вхід, – пробурчав він і з докором глянув на мене.

– Ох, даруйте, переплутала, – сказала я, відчуваючи, як мої щоки червоніють.

– Ой, це ти? – погляд Віталія різко змінився, і він уже з цікавістю розглядав мене. – Ти сюди в робочих справах прийшла? Чи відпочити?

– Фільм хотіла подивитися, – скривилася я. – Говорять, там дуже цікава новинка сьогодні буде.

– Знаю, – Віталій узяв мене під руку і повів до будівлі. – Я – господар тутешнього кінотеатру, як і господар сусіднього готелю. Отже, можу провести тебе на найкраще місце у залі та пригостити попкорном.

– Вино, кіно та доміно, – пирхнула я. – Вибач, але пригощати попкорном із твоїм статусом не солідно.

– А тобі, мабуть, устриць захотілося? – Віталій усміхнувся, розглядаючи мене. – Вибач, тут ресторанів гарних немає. Тому краще ти з’їси чіпсів, ніж отруїшся сумнівними морепродуктами. Ти ж не хочеш провести ще один день у ванній?

– Звідки ти знаєш? – по спині пройшов холодок.

Перше, що я подумала після його слів, що хтось розповів йому про мою вагітність і про те, що токсикоз регулярно переслідує мене.

– Я про той вечір у маєтку, а ти про що подумала? – Віталій явно не розумів, що мене так налякало, і це дозволило мені трохи розслабитись.

– А я згадала наступний день, – швидко придумала я виправдання моїй зніяковілості. – Думала, що хтось тобі розповів, як я провела весь наступний день.

– Ні, на жаль, я не знайшов наших спільних знайомих, як, й,  не дочекався твого дзвінка. Знаєш, ти перша, хто вирішив не скористатися нагодою. І не зателефонувати мені, переслідуючи свої цілі.

– Невже, всі тільки й стелиться довкола тебе? Не думала, що ти аж настільки цінний екземпляр.

– Уяви собі. Я – власник мережі готелів по всій країні, трьох ресторанів та двох кінотеатрів. І зазвичай, дізнавшись про таке, дівчата готові на все, щоб я був поруч.

– Ти пробачиш мені, якщо я не поводитимуся подібним чином? Не те, що ти мені не подобається. Але, я не вважаю нормальною подібну жіночу поведінку.

– Я скажу більше. Мені це подобається.

Здавалося, я задовольнила запити мого гаманця, який не здогадувався, який план заплітався навколо нього з єдиною метою: спонсорувати мене два роки, доки я буду в декреті.

І, можливо, завдяки тому, що це була мрія моєї подруги, я не опускалася до решти содержанок. Та, і, можливо, теплі почуття, які я відчувала до Оскара, були сильнішими за бажання забезпечити себе на деякий час.

– Ти заснула? – засміявся Віталій. – Ми вже прийшли. І якщо вважаєш, що попкорн – дуже просто. Можу запропонувати ці модні тістечка. Чесно кажучи, я не поділяю цієї ейфорії навколо цих солодощів, але знаю, що їх доставили дві години тому з пристойної кондитерської крамниці. Тож, після них тобі не доведеться ночувати в туалеті.

– Можна без подробиць? – закотила я очі.

А Віталій, мабуть, задоволено хмикнув.

Мій несподіваний супутник скупив безліч різноманітних солодощів і склав мені компанію в кінотеатрі, де ми переконалися, що гарна реклама та знамените ім'я режисера не завжди рятує фільм від його провалу. Так, фільм був дуже нудним, але, завдяки цьому, ми непогано поспілкувалися. І продовжили наш вечір походом до дорогого ресторану у центрі міста, та прогулянкою вздовж нічного узбережжя.

На подив, Віталій виявився цікавим співрозмовником. Здавалося, рот у нього не закривався. Він розповів мені дуже багато цікавого до того, як ми заснули у номері люкс його готелю. Так, ось так несподівано закінчився черговий мій вечір із цим спокусливим гаманцем.

І це був далеко не останній подібний вечір до того моменту, як у мене закінчилася відпустка.

Здавалося, начальство чекало на мене ще з мого першого дня моєї відпустки. Мене так завалили роботою, що від старанності я в середу після побачення з Віталієм я опинилась у лікарні.

– Жодних навантажень, – повторював мій лікар в черговий раз, поправляючи крапельницю. – Багато відпочинку, спокою та сну. Не можна тобі так запекло працювати. Нехай цим опікується батько дитини.

– Немає в дитини батька, – мало не плачучи, відповіла я. – Нема кому мене радувати відпочинком на вихідних та готовими вечерями.

– А той хлопець, який привіз тебе сюди? – поцікавився лікар, сідаючи на край ліжка. – Я бачив, як він вів тебе коридором. Думав, це і є схвильований татусь.

– Боюся, його в мене більше немає, – я підібгала губи, згадуючи вираз обличчя Віталія, коли зізналася йому. – Чи бачите, він був не в курсі мого особливого становища. І я повідомила йому це тільки після того, як мені стало погано у нічному клубі.

– А він вже знає, що дитина не від нього? – доктор підсунувся до мене ближче. – Чи ти просто сказала, що вагітна?

– Просто сказала, – відповіла я, не розуміючи, до чого хилить лікар.

– А у вас із ним уже було?

– Так, місяць тому. А дитину я зачала два з половиною місяці тому.

– Два з половиною? – повторив лікар повільно. – Знаєш, гадаю, я можу тобі допомогти вберегти стосунки.