Глава 3

Ніколи я не бачила Віку настільки зацікавленою, як сьогодні. Вона бігала серед гостей із підносом, постійно щось вислуховуючи, і когось шукала. Здавалося, мій претендент номер один просто не з'явився на свято безкультурності та похоті. Але наблизився час ігор у воді. І Віка розшукала того, про кого мені всі вуха проїла.

І яким було моє здивування, коли, замість ожирілого зарозумілого мерзотника, я побачила симпатичного чоловіка.

Звичайно, порівняно з Оскаром, він був звичайнісіньким. Але серед тутешніх сморчків з розпухлою зарозумілістю він виглядав цілком пристойно.

– Це заради доньки, – прошепотіла я собі, не розуміючи, чому вирішила, що маю народити саме дівчинку.

І не втрачаючи більше жодної секунди, я підійшла до чоловіка і уважно подивилася в його чорні очі.

– Марку, це ти? – я посміхалася на всі зуби, зображаючи, що випадково обізналася. – Як давно тебе не бачила. Дивлюся, ти змінив роботу. І тепер керуєш не книжками, а якимось заводом?

Так, розмовляючи з цим таємничим незнайомцем, я уявляла бібліотекаря з Філінґарда, який був чимось схожий на нього.

– Марк? – мій співрозмовник невдоволено скривився. – Вибачте, Ви мене з кимось плутаєте. Мене звати Віталій. І жодного Марка я не знаю. Шкода, але ви обізналися і в ньому, і в способі знайомства. Це занадто поширений спосіб. І він мені не подобається.

Умить я спалахнула, як сірник. Це ж треба було так мене опустити одним реченням. Захотілося висловити все цьому пихатому упиреві, який дозволив собі так зі мною спілкуватись.

Але я не встигла.

І не тому, що він пішов. В нашу сторону, незрозуміло звідки, полетів торт. Справжній торт. З кремом і бісквітними коржами, які я розглянула, знімаючи кондитерський виріб з голови пихатого Віталія.

– Ой, вибачте мене! – заверещала Віка. – Якийсь жартівник перев'язав стільці, і я зачепилася за шнурок. Я щиро жалкую про те, що сталося. Ходімо, я відведу вас до кімнати, щоб ви могли привести себе до ладу.

Ось зараз, здається, наша жертва підступного плану не здогадалася, що ця дія була підставлена. Більше того, Віка старанно вдавала, що не знає мене. І зверталася до мене з такими ж почестями, як і до інших, щоб не підставляти під сумнів наш план.

– Як можна було не помітити, що у вас під ногами? – суворо запитав Віталій. – Перший день працюєте? Мій фірмовий костюм тепер можна викидати.

– Моя фірма відшкодує Вам втрати, – з провиною в голосі промовила Віка. – Я складу протокол ненавмисного псування майна, і вам по страховці виплатять суму збитків. Але, спочатку, вас обох треба привести до ладу.

– Ведіть! – невдоволено розпорядився Віталій і подивився на мене.

Я мовчки кивнула і пішла слідом за Вікою.

Віка повела нас до великої будівлі, продовжуючи виправдовувати свій випадковий вчинок. А я йшла поряд і аналізувала характер Віталія за його нечисленними фразами. Видно було, що чоловік знав собі ціну та відкрито всім її демонстрував. Але з плюсів, які я відзначила, було його ставлення до прислуги. Все ж таки, він звернувся до Віки за всіма нормами пристойності, хоч і сердився на її вчинок.

– Вам сюди! – Віка штовхнула двері і провела нас у простору спальню з великим ліжком. – Нажаль, інші спальні вже зайняті нашими гостями. І це єдина вільна кімната. І вам доведеться її розділити. Але, щоб ви не засмучувалися, зазначу, що тут найкраща ванна кімната в будинку. Можете вмитися і вибрати собі халати на ваші смаки.

– І мені тепер пів–вечора ходити у халаті? – Віталій схопив маленький рушник та почав очищати костюм від торта. – Чи дівчині переодягнутися з вишуканої леді у звичайну домогосподарку? Думаю, вам варто придумати щось цікавіше, ніж пропозиція з халатами.

– Можете сказати мені свої розміри, і я подбаю, щоб вам привезли одяг, – трохи подумавши, запропонувала Віка. – Тільки, вам доведеться трохи почекати. А поки що можете прийняти джакузі. Нові купальники висять поряд із халатами.

Це ж треба, як все продумала моя подруга. Дуже я сумнівалася, що це була єдина вільна кімната, в якій випадково виявилися купальники. Скоріш за все, подруга мені розкрила не всі свої плани. Завдяки чому, мене не важко було здивувати, слухаючи її промови.

– Дякую за турботу, – кивнув Віталій. – Знайдіть мого помічника, його звати Костянтин. Він знайде мені щось слушне.

– А я вам на вушко скажу свій розмір, – я зобразила збентеження, потяглася до подруги і тихо спитала. – Ще сюрпризи будуть?

Подруга лише посміхнулася на моє запитання та швидко покинула кімнату.

– Мені спочатку треба прийняти душ, – повідомила я ніяково, залишившись наодинці з Віталієм. – Торт забруднив моє волосся. Якщо Ви не проти, я не на довго займу ванну, а Ви поки переодягнетеся.

– Соромитесь? – усміхнувся чоловік, скидаючи з себе піджак. – А це, навіть, дуже мило. Що ж, дозвольте тільки вибрати плавки. І можете займати ванну кімнату.

– Ви вирішили поплескатися в джакузі? – поцікавилася я, пропускаючи вперед чоловіка.

– Ні, я просто хотів перший піти в душ!

Після цих слів двері до ванної різко зачинилися, і почулося виразне клацання в замку.

– Гей! – я постукала долонею по дверях. – Так джентльмени не роблять.

Але, певне, Віталій вирішив мене ігнорувати. По звуках було ясно, що він увімкнув воду і почав хлюпатися під водяними краплями, не хвилюючись про те, що дівчина, яка постраждала не менше за нього, приречена була чекати за дверима свою чергу.

Я ще деякий час намагалася барабанити в двері, але потім, усвідомивши, що нічого з цього гарного не вийде, сіла на ліжко і прийнялась чекати на чоловіка, який явно не поспішав поступатися мені чергою.

Щоб не нудьгувати, я пройшлась по кімнаті і вивчила, що тут було. Виявляється, у комоді навпроти ліжка був захований бар із різними напоями. І, що найбільше зацікавило мене, тут був невеликий шоколадний фонтан, готовий до свого використання.

Бажаючи, хоч якось відволіктися від думок про ванну і наш з Вікою план, я включила фонтанчик і почала спостерігати, як нагрівається шоколад і неспішною хвилею спускається в резервуар, де знову нагріється і продовжує свій шлях. Поруч із фонтаном лежали крекери, які можна було занурювати у фонтан. Фруктів, на жаль, не було. Мабуть, за ними треба було окремо відправляти прислугу. Але щоб зайвий раз не світитися, я вирішила, що перекусити можна і крекерами.