Глава 1

Я прокинулася, відчуваючи слабкість і набридливу нудоту. Здавалося, мій вагітний організм намагався відмовлятися від усього, що було у цьому світі. І просився назад, ніби розумів ті зміни, що відбулися зі мною. І благав повернутися туди, де я провела не найкращі місяці мого життя, які подарували мені цю вагітність.

Я повільно піднялася, подивилася на телефон, на якому вчора розглядала фотографії Оскара,  батька моєї дитини, і швидким темпом вирушила у ванну, відчуваючи посилення нудоти.

В мене була моторошна слабкість. Але я не могла відмовити собі в ранковому душі. Тому я залізла в душову кабінку, відрегулювала воду і включила верхню душову трубку, щоб постояти під важкими прохолодними краплями. І ще раз прокрутити у голові все, що відбулося зі мною.

Для всіх навколо події, які так змінили різко моє життя, відбулися вчора. А для мене, ж, минуло більше двох місяців, які я провела в іншому світі, де було надто багато магії і замало сучасних технологій.

І саме там, я завагітніла. І тепер мені здавалося, що мій організм протестував проти життя у звичному для мене світі, обравши той, де жив його батько.

З останнім, нажаль, довелося розлучитися. Хоча, я досі не була впевнена у правильності свого рішення.

Несподівано для мене, у двері постукали. І довелося мені залишити мою зону комфорту.

– Кого так рано принесло? – жалілася я, поправляючи рукави халата.

Мені зовсім не хотілося нікого впускати до моєї маленької квартирки. Але хто ж питав моєї думки? По інший бік у двері почали молотити кулаками.

Довелося поквапитися.

Виявилося, скрасити мій самотній ранок зголосилася Віка.

Вона вдерлася до моєї квартири, обсипаючи мене інформацією про її вечір із симпатичним незнайомцем і, не знімаючи взуття, пройшла на кухню.

– Де в тебе кава? – подруга зовсім по-господарськи почала стукати дверцятами ящиків. — Ти ще не снідала? Вже полудень! А ти ще спиш!

– До нього ще ціла година, – позіхнула я і зібрала своє пряме чорне волосся в довгий хвіст. – У мене відпустка. І я хочу виспатися. І тобі раджу зайнятися подібним.

– Знайшлася мені порадниця, – Віка закотила очі, потяглася до банки з кавою, яку знайшла за вазою із засохлими квітами, і включила чайник. – Я, між іншим, до тебе у справах прийшла. Наскільки я пам'ятаю, ти Фреду ще не шукала заміну?

Я завмерла. Фред. Як це було давно. Хоча, для Віки, яка була не в курсі, що зі мною сталося, минуло лише два дні після мого розлучення з цим мерзенним токсичним чоловіком.

Згадалося, як ми розлучилися. Як він кричав на мене і мало не кинув об стіну мій новий телефон. І як я могла провести з ним цілих півроку?

З іншого боку, мабуть, я не вміла вибирати партнерів. Інакше, не завагітніла б від сина директора, який на вісім років молодший за мене, і славиться в академії магії, як найнекерованіший студент.

– Чого застигла? – повернув мене до реальності вигук Віки. – Я питаю, де в тебе печиво?

– Не пам'ятаю, давно тут не була, – проговорилася я і насторожено подивилась на подругу.

– Нічого собі в тебе прибутки! – вигукнула Віка, неправильно зрозумівши мене. – Ти, навіть, не снідаєш удома? Тільки кафе та ресторани?

– Швидше, перекуси та пиріжки в переході, – я видихнула з полегшенням, коли подруга сама придумала пояснення моїм словам.

– Закінчуй вже з цим, і так якась бліда, – Віка підійшла до мене і почала пильно розглядати моє обличчя. – Якби не знала тебе, думала б, що ти хронічно хвора, чи вагітна.

Після цих слів Віка голосно засміялася і подивилася на мене, мабуть, чекаючи моєї реакції, яка не поспішала з’являтися на моєму обличчі. Бо мені такі натяки видалися не зовсім кумедними. І я потяглася за склянкою з водою, щоб запобігти новому нападу нудоти.

– Не зрозуміла! – вигукнула Віка. – Ти мені забула щось розповісти? Чи я мала здогадатися?

– Ну, я сама сьогодні це зрозуміла, – ніяково відповіла я, сподіваючись, що подруга повірить. – Я ще й тест не робила.

– І ти мовчала? Так, нічого не роби. Я зараз повернусь!

Віка схопила сумочку та вискочила у під'їзд. Ця новина так її схвилювала, що вона, навіть, забула свій телефон.

Напевно, Віка вирішила поквапитися до аптеки, щоб перевірити мій стан, про який я і без неї була в курсі. Але, можливо, воно на краще, що Віка ненадовго покинула мою кухню. Це допомогло мені у спокійній атмосфері приготувати каву на двох та знайти на власній кухні вафлі. Можна було тільки здивуватись, як я забула власну квартиру за два місяці.

Приготувавши нехитрий сніданок, я сіла за стіл і дістала свій телефон. Пальці знову потяглися до фотографій, на яких був Оскар.

Невже цей директорський синок змусив відчувати до нього теплі відчуття? Невже я покохала його? І як тепер бути? Шлях у його світ для мене закритий назавжди. Сумніваюсь, що пощастить ще раз потрапити в ту саму вирву, яка перенесла мене в його світ і час.

Доведеться вчитися знову жити в цьому світі. І самій вирощувати нашу дитину.

Від таких думок мені стало сумно. І я начарувала сферу, що яскраво світилась, над головою. Так, на мій подив, повернувшись у свій світ, я не втратила чарівні здібності, яким навчилася у Філінґарді.

У коридорі грюкнули двері, і мені довелося змусити сферу зникнути.

– Купила одразу три різні тести, – вбігла до кімнати Віка. – Бери склянку та йди у ванну. Чекаю на тебе з готовими результатами.

– Навіщо так багато? – здивувалася я, приймаючи три коробочки.

– Досвіду в тебе ще немає, ось, навіщо, – впевнено відповіла подруга і вмостилася за стіл. – Строк маленький, може не показати. А іноді бувають помилкові. Загалом, довірся мені. І йди.

Можна було тільки дивуватися поведінки моєї подруги. Хоча, втім, дивуватися було зайвим. Віці в житті не пощастило так само, як і мені. Її в чотирирічному віці віддали батьки в притулок, бо в них народилася трійня, й більше в дівчини сім’ї  ніколи не було.