На фронт Тарас від’їздив як і приїхав – рано-вранці. Цього разу проводжати його на вокзал прийшла не тільки сестра зі своїм судженим, але і Людмила. За ті дні що у парубка залишилися до закінчення відпустки вони практично не розлучалися. Хлопець і дівчина намагалися отримати якнайбільше задоволення від кожної миттєвості проведеної разом. І не важливо що тоді відбувалося – теплі обійми і гарячі поцілунки чи прогулянки містом та розмови за горнятком кави, а може й звичайне мовчання коли за все говорили їхні очі. Вони були закохані і цим все сказано.
Коли потяг почав свій рух Люда вже не стримуючи сліз чмокнула його на прощання в щічку і ледь чутно прошепотіла:
– Повертайся живим, я буду чекати…
#1937 в Сучасна проза
#6303 в Любовні романи
#1536 в Короткий любовний роман
відпустка з фронту, зустріч з колишньою, відрождення почуттів
Відредаговано: 10.11.2023