3

На весілля парубок пішов з двоякими відчуттями. Звісно він, як старший брат, був надзвичайно радий, що його молодша сестричка в цей день офіційно поєднає своє життя з людиною котру кохає і яка кохає її. Тарас щиро бажав Інні пристрасних почуттів і сімейного щастя та благополуччя на все подальше майбутнє. Та з іншої сторони хлопець чудово розумів що на святкових урочистостях йому не оминути зустрічі з Людою, а це неодмінно означало болючий щем серця, тужливу меланхолію в душі і мимовільне нарікання на власну долю.

Побоювання юнака справдилися на всі сто, хоча трапилося це не відразу. Всю весільну церемонію Людмила не звертала на нього ніякісінької уваги. Дівчина поводила себе так ніби вони були малознайомими людьми яких ніколи і нічого серйозного не пов’язувало. Так, один з близьких родичів нареченої до якого їй немає ніякого діла. За весь цей день та вечір вона не промовила до нього й десяток слів. І лише наприкінці святкування запросила його на останній білий танець. Повільно закружлявши по майданчику і ніжно пригортаючи до себе свою партнерку Тарас буквально оп’янів від того неймовірного блаженства яке гарячими хвилями зануртувало в його жилах.

– Нам потрібно серйозно поговорити, – слова дівчини ледь пробилися до його свідомості крізь солодку ейфорію.

– Про що? – ледь спромігся вимовити з прикрістю розуміючи яким бовдуром зараз виглядає.

– Давай знайдемо для цього більш підходяще місце та час, – запропонувала вона.

– Вийдемо на вулицю?

– Авжеж.

І ось вони вже залишивши піцерію крокують знайомим шляхом до парку в якому він колись вперше поцілував її. На щастя їхня лавочка вільна, тож заховавшись в тінь каштану можна побесідувати. Деякий час обоє мовчать, а тоді Людмила з неприхованим сумом в голосі промовляє:

– Вибач мені, якщо зможеш.

– Що мені вибачати? – спантеличено запитає Тарас.

– За те що була тоді така дурна і егоїстична. За те що не повірила тобі і піддалася на провокації цієї підступної розлучниці. За те що не зуміла зберегти та захистити наше кохання.

– Та я теж був не кращий, – перериває дівчину хлопець. – Навіть палець об палець не вдарив щоб повернути тебе, хоча для цього були обставини що не залежали від мене.

– Знаю, ти захворів на коронавірус і довго пролежав в лікарні. Не оминула ця епідемія і мене. Сама якось легко перенесла недугу, а от про батьків довелося піклуватися майже рік. Особливо важко було матері, вже грішним ділом боялася, що вона не викарабкається. Коли все так-сяк нормалізувалося виявилося що ти залишив роботу в піцерії і взагалі переїхав в столицю. Мабуть потрібно було якось зв’язатися з тобою і хоча б по телефону все прояснити, та клята гордість не дозволила цього зробити. Я все ще вважала тебе зрадником і через це навіть посварилася з твоєю сестрою. Тільки згодом знайомі одногрупниці розповіли мені що все це були дурнуваті витівки недоумкуватої вертихвістки. Вона начебто прагнула закохати тебе в себе, а коли це не вдалося, бо ти не звертав на неї ніякісінької уваги, вирішила розлучити нас. Та все це я дізналася вже після того як розпочалася війна і тебе забрали до війська.

Дівчина замовкає і запановує гнітюча тиша. Кожен думає про своє, хоча ці думки так чи інакше обертаються навколо одного питання: «А що ж далі?». Першим його наважується озвучити Тарас.

– Все залежить від тебе, – відповідає Люда і в її словах бринить ледь стримувана сльоза. – Якщо ти мені пробачаєш, то можливо ми б могли розпочати все з чистого аркуша. Щоб там не було в минулому та я яка кохала так і досі кохаю тебе.

– Та не ображаюся я на тебе і теж кохаю тебе до безтями, проте є одне але…

– Яке?

– Мені через кілька днів повертатися на фронт і я й гадки не маю коли знову отримаю відпустку. Та й війна така непередбачувана річ коли не варто нічого планувати і загадувати навіть на кілька наступних днів. Трапитися може всяке, навіть невідворотне і фатальне.

– То й що? – мовить дівчина і в її очах загоряться вогонь впертої рішучості. – Я буду чекати на тебе стільки скільки буде потрібно. Ти головне повертайся живим і ніколи не забувай що моє кохання і молитви вбережуть тебе від всього лихого.

Тарас настільки зворушений почутим що не здатен промовити і слова. Він бере дівочі долоньки в свої руки, підносить до обличчя і ніжно їх цілує. Люда у відповідь лагідно тулиться до нього і за якусь мить їхні губи зливаються в один нескінченно-довгий і пристрасно-шалений палкий поцілунок. Солодкий поцілунок під час якого обоє злітають до здавалось би недосяжних раніше висот небесного блаженства, щоб там закружляти в хороводі мерехтливих зірочок казкового кохання і безмежного щастя…