2

Достатньо тривалий час він з Людою були тільки добрими друзями хоча кожен її погляд, усміх і слово викликали солодку бентегу в його душі, а випадкові торкання взагалі змушували серденько всякий раз шалено тріпотіти від збудження. Та все ж якась незбагненна слабкодуха нерішучість не дозволила йому відразу просто розповісти подрузі про свої гарячі почуття. Хоча начебто вже мав достатній досвіт у спілкуванні й зваблені дівчат. І вже неодноразово з ними траплялося те що називають інтимними відносинами. Та все це було не до порівняння з тим що юнак відчував до Людмили котру досі по-справжньому ще навіть не цілував.

Ця безхарактерність хлопця мала свої неприємні наслідки, бо ж така миловидна дівчина як Люда природньо не могла довго залишатися одинокою. Незабаром у неї з’явився кавалер. Один з одногрупників який мав добряче підвішений язик і який був достатньо вправний щоб задурити своїми побрехеньками голову довірливій сільській дівчині. Тарас скреготів зубами від ненависті до суперника, однак змінити щось був безсилий. Звісно у нього неодноразово вникало бажання натовкти писок конкуренту, та здоровий глузд підказував парубкові що таким вчинком він лише остаточно відверне юнку від себе. То ж єдине що йому залишалося це мовчки дивитися як події розвиватимуться дальше та наївно сподіватися що у нього все ж з’явиться шанс виправити свої помилки.

Напевне знаменно що саме в піцерії Тарас й отримав можливість змінити все на свою користь. Трапилося це непримітним вересневим вечором коли у «Фігаро» напхалося стільки клієнтів, що як кажуть яблуку ніде було впасти. Заклопотаний виконанням численних замовлень бариста не відразу помітив Людмилу. Дівчина принишкла за віддаленим столиком і вигляд мала такий наче її спіткало найбільше лихо на світі. Скориставшись хвилинним затишшям хлопець підсів до подруги та поцікавився що у неї трапилося. Приятелька спершу затято сиділа мовчки, а потім не стримала емоцій та гірко розридалася. Парубок витратив чимало сил та часу щоб заспокоїти дівчину і тільки коли вона так-сяк прийшла до тями то розповіла, що той хто так клявся у вірності та відданості підло зрадив її з іншою. Брутально розтоптав їхнє кохання та безжально зруйнував всі мрії і надії на спільне майбутнє.

Ось так перед Тарасом знову відкрилася дорога до тої про яку він марив вже не один день та ніч. Звісно в цей вечір він розсудливо навіть не заїкнувся про свої почуття бо чудово розумів наскільки це було б недоречно. Та як близький друг зробив все від нього можливе щоб розрадити дівчину в її горі. І минув не один місяць поки біль від зради вщухла в душі в Люди і вона могла пригасити свої сердечні страждання. Весь цей час хлопець був поряд і терпляче чекав коли ж нарешті на обличчі коханої з’явиться той милий усміх котрий зачарував його при їхній першій зустрічі. І коли це трапилося юнак набрався рішучості і відважно зізнався дівчині про свої почуття. Вийшло це не надто доладно, але прозвучало настільки емоційно що Людмила відразу повірила в його щирість та без вагань відповіла взаємністю.

Кава з алкоголем поєднані зі спогадами минулого наче вирвали парубка з реальності тож привітання сказане мелодійним дівчачим голосом здали для нього повною несподіванкою:

– Привіт, Тарасе!

Хлопець відриває погляд від порожньої філіжанки уже знаючи кого побачить поряд себе. Звісно це вона. Люда стоїть за крок від його столика і на її вродливому личку сяє той самий чарівний усміх.

– Добридень, Людо! – відповідає юнак схоплюючись з місця і пропонує. – Приєднаєшся до мене.

– Так, – ствердно мовить дівчина й пояснює. – Маю трохи вільного часу поки ще не прийшла твоя сестра. Мусимо з нею обговорити деякі організаційні питання що стосуються її весілля. Я ж у неї за старшу дружку, тож вся відповідальність на моїх плечах. А ти коли і на скільки приїхав додому?

– Сьогодні. Відпустили лише на тиждень. Будеш каву?

– Не відмовлюся, – погоджується Люда вмостившись за столиком жартівливо додає. – Правда такої смачної як була у тебе тут вже не роблять.

– Знаю, я ж бо завжди готував з любов’ю, – так само віджартовується Тарас.

Від останніх слів по обличчі дівчини пробігає ледь помітна хмаринка смутку. Та швидко прогнавши її юнка цікавиться:

– Як там на фронті?

Рядовому з позивним «Бариста» така тема бесіди не надто до вподоби та він все ж таки розказує своїй співрозмовниці про те що йому довелося пережити на передовій. Без фальшивого геройства розповідає про той пекельний страх котрий проникнув в кожну клітинку його тіла коли він вперше потрапив під обстріл. Не приховує гіркої печалі коли згадує про загиблих побратимів з котрими ділив один бліндаж, однак переважно намагається оминути описи тих жахіть війни які йому довелося побачити на власні очі.

Людмила слухає Тараса мовчки, не зронивши і слова. Вона забула про дано охололу каву і юнак вже шкодує що взагалі почав цю розповідь. Голос сестри звучить як дарунок небес:

– Бачу ви тут непогано проводити час?

– Та попили кави і трохи побалакали поки чекали на тебе, – мовить Люда.

– Так, так – підтримує її парубок і встаючи з-за столика додає. – Приємно було зустрітися і порозмовляти з тобою Людо. А тепер вибачте дівчата мушу залишити вас. Хочу ще зустрітися з деякими старими друзями.

Тарас виходить з піцерії вражено розуміючи що незважаючи на все що трапилося між ними він продовжує кохати дівчину. Не дивлячись на той час що вже минув, відтоді як вони розлучилися, почуття до неї продовжувало жевріти в його серці. І сьогоднішня зустріч стала тим буревієм який роздмухав іскорку колишніх емоцій вмить перетворивши її на полум’яне багаття палкої пристрасті. І в цьому вогняному горнилі безслідно згоріли всі колишні образи та злість. Залишилося одне-єдине кришталево-чисте кохання.