Глава 17. Смертоносний спаринг, тактика Принца та тріумф першокурсників

«Але Натіє й Кріс так просто не зупиняться, — суворо підсумувала валькірія Анріша. — Попереду головний спаринг. І ми дамо їм справжній бій».

Я зустріла погляд Вельмота, який підходив до мене з лави тренерів, і зрозуміла: що б не підготували наші вороги далі, ми зустрінемо це разом.

Гул трибун трохи вщух, поступаючись місцем урочистій тиші, коли ректор Густав ар Дуас знову піднявся зі свого крісла. Його підсилений магією голос лунав виразно й вагомо, розносячись над усім стадіоном:

— Згідно з регламентом другого туру Міжнародного Турніру, для підтвердження кваліфікації та офіційного зарахування перемоги першокурсників, команда-лідер має пройти випробування у прямому магічному спарингу. Стійкість і рівень підготовки адептів будуть особисто екзаменувати та підтверджувати по троє магістрів або викладачів від кожної з команд-переможців першого раунду!

Але на Вела я вже не дивилася — мій погляд зачепився за трибуну навпроти, де сиділи наші змовники. Слухаючи ректора, я чомусь підсвідомо не зводила очей із ложі, де сиділа Натіє, і, як виявилося, не прогадала. Мій тренований погляд валькірії миттєво вхопив найменшу зміну в її поведінці.

Натіє з крижаною грацією піднялася зі свого місця, зробила вигляд, ніби поправляє розкішний плащ, і повільно пішла уздовж магістерських трибун. Вона зупинилася біля ложі Академії Перевертнів — ікластих, м'язистих воїнів, які також блискуче пройшли перший раунд. Багаторазово підсилений зір дозволив мені розгледіти, як Натіє, роблячи вигляд, що вітає їхнього капітана з успіхом, непомітно ковзнула рукою під свій широкий рукав і передала старшому викладачу перевертнів невеликий, темний флакон із прихованою магічною аурою.

«Бачили? — миттєво зреагувала в моїй голові валькірія Анріша. — Ця змія знову затіває якусь отруйну капость!»

«Ага, перевертні й без того дикі, а з її зіллям взагалі перетворяться на оскаженілих монстрів! — стривожено додала дракоша. — Вона хоче випустити їх проти Едгара!»

Я негайно підійшла до Вельмота й Аеронеля, які стояли неподалік від лави адептів, і стиха, не привертаючи зайвої уваги, переповіла їм усе побачене. Порадившись із Велом, ми швидко дійшли єдиного рішення: випускати дітей проти сп'янілих від темної магії перевертнів було надто ризиковано. Самі адепти залишалися на лаві запасних — змагатися й показувати майстерність мали виключно викладачі.

— На арену від нашої команди вийдемо ми троє: я, ти, Анрієто, і наш ельфійський соратник, — суворо й твердо мовив Вельмот, а в його золото-бурштинових очах замиготіли небезпечні іскри. — За правилами турніру, куратори мають право особисто очолити захист адептів на цьому етапі.

— З великим задоволенням, герцогу, — з хижою, але елегантною посмішкою відгукнувся Аеронель, легким рухом оголюючи витончений срібний клинок. — Подивимося, як ці ікласті розбійники засвоять ельфійсько-драконо-валькірський урок.

Коли ректор оголосив склад екзаменаційної трійки перевертнів і запросив захисників нашої Академії на арену, Натіє на трибуні помітно засмикалася, зрозумівши, що її план вибити Едгара знову опинився під загрозою.

Ми троє впевненим кроком вийшли на піщане поле. Поруч зі мною йшов Вельмот, від якого віяло могутньою, розпеченою силою прадавнього Дракона, а з іншого боку крокував Аеронель — втілення смертоносної ельфійської грації.

— Готові, леді Анрієто? — тихо запитав Аеронель, не зводячи очей із трьох масивних постатей перевертнів, у чиїх очах уже заходилося багряне, отруйне божевілля.

— Завжди готова, принце, — посміхнулася я, відчуваючи, як всередині мене розгортається бойова магія валькірії, а дівчатка затамували подих у передчутті бою.

— Тримайтеся поруч, — глухо промовив Вельмот, стаючи на півкроку попереду мене й закриваючи собою. — Сьогодні ми покажемо їм, що буває з тими, хто зазіхає на наше...

Трійка викладачів-перевертнів, підживлена зіллям з темного флакона, вискочила на арену. У їхніх багряних очах вирувала дика, неконтрольована агресія.

— Почали! — гучно оголосив ректор.

Спектакль розпочався миттєво. Вельмот діяв як справжній володар стихії: довкола нього спалахнуло могутнє щитове поле Божественного Благословення, підсилене родовим закляттям — прадавня, непробивна драконяча магія, яка сяяла сліпучим золотом. Для Веля це був скоріше демонстраційний, видовищний бій. Перший із перевертнів, який спробував атакувати герцога в лоб, від розкотистого магічного удару Вельмота відлетів на кілька метрів і безсило опустився на пісок арени. Золоті вогні дракона повністю блокували будь-який вплив ворожого зілля на Вела.

Але для мене та ельфійського принца ситуація складалася інакше. Перевертні знали, хто такий Аеронель Ліадон, розуміючи, що зачепити спадкоємця Ельфійського Престолу — це означає спровокувати міжнародний скандал. Тому другий перевертень намагався триматися від нього на дистанції.

Натіє скористалася цією замішаністю. Поки Вельмот відволікся, добиваючи свого супротивника магічним вихором, третій, старший викладач перевертнів — за таємним знаком Натіє з трибун — різко розвернувся в мій бік!

З його розчепірених пазурів зірвалася чорно-багряна, розпечена блискавка — важке, підле прокляття Втрати Суті, спрямоване мені просто в груди! Вона мала покалічити мою магічну ауру й вивести мене з ладу.