Глава 14. Справжня володарка долі

Темрява навколо мене не була глухою чи лякаючою. Я все ще не могла розплющити очей чи поворухнути бодай пальцем, але завдяки малечі чула й бачила все, що відбувалося в палаті, так чітко, ніби дивилася високоякісну трансляцію. Не вистачало хіба що попкорну для повного комфорту споглядання...

А в палаті панував справжній хаос.

Аеронель — чи то пак, «наш смарагдовий інтриган», як називають його мої маленькі інтриганки — змушений був виставляти один за одним потужні магічні щити, бо за дверима шаленів Вельмот. О, мій Вел неусвідомлено тягнувся до мене! Знання цього розливалося теплим бальзамом всередині. Силові імпульси дракона з такою силою гатили в захисний екран, що стіни лазарету ходили ходуном, а повітря тріщало від озону.

— Вона моя! Я нікого не підпущу! — ричав ельф, нервово міряючи палату кроками та застерігаючи кожного, хто намагався наблизитися до порога моєї палати.

Аж раптом прямо крізь його магічний захист — абсолютно спокійно, ніби проходив крізь прозору арку, — пройшов наш сивий цілитель Міріан.

Ельф від несподіванки аж завмер, а потім його очі розширилися:

— Це ти, старий?! А ми вже казна-що думали! Куди це тебе закинуло, що про тебе ні слуху ні духу?!

Міріан повільно пройшов углиб палати, зупинився перед Аеронелем і, поважно схиливши голову, промовив:

— Я радий вітати вас у нашій Академії, Ваше Величносте.

«Мамо... він що, ПРИНЦ?!» — приголомшено вигукнула в моїй голові Анріша.

«Не заважай, давай слухати далі! Потім це все обговоримо», — цикнула я на неї.

— Не потрібно цих церемоній, Міріане! — відмахнувся ельф, гарячково вказуючи на мене. — Краще зроби так, щоб вона якнайшвидше прийшла до тями!

— А чого ви тут взагалі розшумілися? — спокійно запитав цілитель.

Він підійшов до мого ліжка й м'яко провів долонями вздовж мого тіла. Я миттєво відчула, як по занімілих м'язах розливається благодатне, цілюще тепло.

— Якщо хочете, щоб вона прокинулася якнайшвидше, — продовжив Міріан, — до палати необхідно негайно пустити Вельмота ар Полун.

— Ні за що!

— З нею все добре, — терпляче пояснював старий, — але без його енергетичної допомоги цей процес затягнеться.

— Я нікого до неї не підпущу! Вона — моя! — вперто відрізав Аеронель, а тоді схопився за голову, наче його переповнювали емоції. — Невже ти не пам'ятаєш віщування нашого оракула?! Те саме пророцтво, сказане мені бозна-коли! Що свою володарку долі я зустріну в одному з королівств драконів, на міжнародному турнірі, в академії магії, і вона буде валькірією!

Ельфійський принц важко дихав, дивлячись на мене з невимовною ніжністю.

— Все збігається! — тяжко зітхнувши, промовив він і, повернувшись до цілителя, продовжив: — Ти думаєш, чому я кожну нашу делегацію супроводжував таємно? Мені що, робити більше нічого?! Я шукав її! Спочатку, як побачив Анрієту, ще вагався... Але тепер, коли відчув її справжній запах магії, а не той, що був раніше — я впевнений на сто відсотків! Це вона. Володарка моєї душі та долі.

З цими словами він підійшов ближче й обережно, надзвичайно трепетно погладив моє волосся.

Я відчула лише приємне тепло... А от моя маленька валькірія всередині аж замуркотіла від дикого, неземного захоплення!

«Оце поворот! — защебетала дракоша, аж зайшовшись єхидним сміхом. — Мамо! То не ти його володарка долі... А наша Анріша!»

«ЩО?!» — викрикнули ми з маленькою валькірією в один голос.

У цей час Міріан, який уважно спостерігав за реакцією мого аурального поля, поважно присів у крісло біля ліжка, склав руки на животі й сухо зауважив:

— Знаєте, Ваше Величносте... Щось тут не сходиться.

— Та що не сходиться?! Все сходиться! — роздратовано випалив принц. — Пророцтво є! Потяг є! І валькірія лежить просто перед нами!

«Мамо, твоя енергія відновлюється, і щити автоматично піднімаються! — злорадно прохихикала дракоша. — О-о-о, що зараз буде, коли наш ельф перестане відчувати свою володарку долі!»

І справді — щойно мої власні магічні екрани знову щільно зімкнулися, заховавши ауру Анріші, Аеронель ніби збожеволів. Обличчя принца зблідло, він підскочив до цілителя, відчайдушно схопив старого за грудки й почав трусити:

— Що ти зробив, старий?! Що ти зробив?! Я її знову не відчуваю! Де вона?!

Але Міріан замість того, щоб злякатися гніву ельфійського володаря, раптом щиро, загадково посміхнувся і спокійно відвів його руки:

— Це вона сама від тебе сховалася... Ха-ха-ха! Я все зрозумів! Тепер точно все зійшлося!

Ельфійський принц так і закляк посеред палати, остаточно втративши здатність хоч щось розуміти. Поки цілитель продовжував загадково посміхатися, захисний бар’єр на дверях раптом здригнувся і з тріском розлетівся. Аеронель був настільки шокований зникненням аури, що просто перестав контролювати власну магію.

У палату вихором увірвався збожеволілий від хвилювання Вельмот. Його очі палали драконячим вогнем, а дихання було важким.