Глава 13.Коли падають щити.

Мій подих перехопило. Серце калатало в грудях, як божевільне, а пальці стиснулися в кулаки. Едгар. Вони мітять на нашого сина!

«Спокійно, мамо, — прошипіла дракоша, і я відчула, як у її ментальному голосі спалахнуло справжнє драконяче полум'я. — Вони ще не знають, з ким зв'язалися. Ми їх спопелимо».

«Запам'ятай кожне слово, — холодним, виваженим тоном додала валькірія. — Вони готують пастку на турнірі. Ми не можемо викрити себе зараз, але вони гірко пошкодують, що взагалі народилися на світ і що зв'язалися з нашою сім'єю».

 — На турнірі буде хаос, — продовжив Кріс за дверима. — Адепти виходитимуть на арену. Оборонні чари хлопця можна легко обійти під виглядом «нещасного випадку» під час дуелі…

— Зробіть це чисто й бездоганно, — сухо кинула Натіє, і за дверима почувся шелест її важкої шовкової сукні. — Я хочу бачити, як Вельмот зламається.

Зібрання заколотників тривало ще кілька хвилин, а в моїй голові вже визрівав жорстокий, філігранний план відповіді. Вони гадали, що Вельмота захищає лише його власний щит. Вони навіть не здогадувалися — та й Вельмот, по суті, теж, — що поруч із ним та Едгаром тепер стоїть валькірія, яка заради своєї родини переверне весь цей магічний світ. 

Зачекавши, поки зрадники по черзі залишать підвальне приміщення оранжереї, я зняла стелс-закляття та непомітно повернулася до будиночка. Ніч минула безсонно: я розробляла стратегію захисту Едгара та розмірковувала, як правильно донести інформацію до Вельмота, не розкриваючи завчасно карт ворогам. І під ранок зрозуміла лиш одне: ми можемо розповісти все Едгару, і нехай поміркує, яким чином можна покращити свої щити. По суті, він може і до батька звернутися за порадою. Тільки таким чином ми зможемо задіяти Вела, а я теж не пастиму задніх.

«І про нас не забувай, мамо, — промовили вони дружно. — Разом ми сила».

Наступного ранку сонце ледь торкнулося шпилів Академії, а я вже була на ногах, бо, власне, й не лягала. Випила тонізуючий відвар із трав та, одягнувши зручний тренувальний костюм валькірії, що підкреслював готовність до бою, вирушила до бойового полігону. Як ми й домовлялися минулого вечора під час обіду, сьогодні планувалося спільне зведене заняття. Ми вирішили об'єднати наші дві групи, тож на перші дві пари на полігоні на нас чекали адепти першого курсу.

По дорозі біля головної алеї я зустріла Вельмота. Він ішов стрімким кроком, знову застебнутий на всі ґудзики суворої викладацької мантії, але в його очах прочитувалася втома після нічних розборів із ректором.

— Доброго ранку, Анрієто, — м'яко привітався герцог, і куточки його губ ледь помітно здригнулися в посмішці. Вчорашній поцілунок у щічку, здавалося, досі залишав свій слід на його обличчі. — Сподіваюся, ви відпочили. Засідання у ректора затягнулося до пізньої ночі.

— Доброго ранку, Вельмоте, — відгукнулася я з усмішкою, утримуючись від спокуси негайно викласти йому все про підслухану розмову. — Відпочила чудово. Готова показати першокурсникам, що таке справжній вишкіл.

— Тоді ходімо. Схоже, на нас чекає сюрприз, — зауважив Вел, кивнувши в бік полігону. — Ректор уночі розподілив перші іноземні делегації.

Коли ми разом вийшли на широке поле бойового полігону, першокурсники вже вишикувалися в шеренгу. Але поруч із нашими адептами стояв ще один стрункий, ідеально вишколений стрій. На полігоні чекала команда першого курсу Ельфійської Академії Магії.

Витончені, вдягнуті в світло-смарагдові бойові обладунки, ельфи трималися з природною зверхністю. А на чолі їхньої групи, склавши руки на грудях і грайливо посміхаючись, стояли троє викладачів. Придивившись до цієї трійці, я побачила знайоме обличчя. Це був не хто інший, як мій учорашній рятівник — Аеронель Ліадон.

«Опа-па! А ось і наш смарагдовий інтриган!» — радісно заверещала в моїй голові дракоша.

«Тримай обличчя, мамо, — суворо зауважила валькірія Анріша. — Вельмот поруч, і від його аури вже закипає повітря».

Я поглянула на Вела. Його щелепи були міцно стиснуті, а погляд драконячих очей знову спалахнув небезпечним золото-бурштиновим вогнем, зіниці звузилися. Тренування обіцяло бути дуже гарячим…

На полігоні запанувала дзвінка, натягнута мов струна, тиша. Наші адепти першого курсу з острахом позирали на ельфійських гостей, а ті відповідали їм зверхніми посмішками.

— Вітаю, колеги! — гучно і урочисто мовив Вельмот, ступивши на центральне коло арени. Його голос лунав густо й розлого, розливаючись по всьому полігону. — Сьогодні у вас особливе зведене заняття. Ми перевіримо вашу готовність до турніру у реальному спарингу. Адже не забувайте, що за новими правилами турніру кожен курс доводитиме свою кваліфікацію не лише командним змаганням — знадобиться ще й один двобій серед бойовиків. На нього може потрапити будь-хто. По полігону прокотився здивований та напружений шепіт адептів.

— І тому сьогодні ми будемо всіх вас перевіряти на витривалість, — додала я, стаючи поруч із герцогом.

— Чудова ідея, леді Анрієто! — Аеронель Ліадон зробив крок уперед, плавно й граційно схиливши голову. Його смарагдові очі буквально сяяли від захвату. — Побачити команду під проводом такої чарівної валькірії — це справжня насолода для очей! До того ж спробувати кожного в індивідуальному бою — це чудовий шанс як для ваших, так і для наших адептів перевірити свої сили. Наші ельфійські воїни гартували свою майстерність та витривалість століттями, але й ваші адепти тримаються гідно!