Глава 5. Бій на полігоні та тіні минулого

Розплющуючи очі, я солодко потягнулася. За якийсь час я вже стояла у вітальні. Поснідавши та вдягнувши чорно-багряну спортивну форму магістра бойового факультету, я була повністю готова до нового дня.

Раптом у повітрі, як і першого разу, коли я потрапила до цього будинку, спалахнуло золоте світло, і приємний магічний голос зачитав сповіщення: — Шановні магістри та адепти! Нагадуємо, що сьогодні мало відбутися відкрите заняття на полігоні — його скасовано. Натомість усім магістрам та адептам необхідно прибути на бойовий полігон о десятій годині. Явка обов’язкова для всіх.

— Ого, цікаво, що мало статися, аби ректор для оголошення задіяв сповісника, — задумливо проговорила я вголос, прямуючи до виходу з будиночка.

Я вирішила попрямувати одразу на полігон. Підходячи до масивних кам’яних стін споруди, я помітила чималий натовп біля центрального входу. Підійшовши ще ближче, почула, як гучномовні координатори направляють потоки людей: — Шановні магістри та адепти, увага! Займаємо місця на арені лише в правому секторі. Лівий сектор відведений для адептів та магістрів Академії Магії Західного Регіону. Центральні трибуни — для ректорів двох Академій, почесних гостей та оціночної комісії. Не переймайтеся, місця вистачить усім, адже простір бойового полігона за допомогою просторової магії збільшили ще вдосвіта!

Пройшовши всередину, я натрапила на ще одного розпорядника, який відповідав саме за розсадку викладачів на VIP-трибунах. — Магістре Анрієто фор Бор, проходьте, будь ласка, до своїх. Бойовий факультет розміщується ось тут, — промовивши це, він ввічливо показав мені рукою напрямок.

Вільне місце на викладацькій лаві залишилося лише одне — і, як на зло чи на добро, прямо біля Вельмота. Зціпивши зуби, я пройшла вперед і сіла поруч із ним, наївно сподіваючись, що можу спокійно й тихо посидіти. Авжеж, хто б мені дав! Спочатку тишу в моїй голові порушили дівчатка…

«Ооо, мамо, дивись, яка в тата форма гарна, як вона ідеально підкреслює його фігуру! — усе так само нетерпляче почала коментувати моя дракоша. — Дивись, дивись! Він крадькома позирає на нас. Який у нього погляд інтригуючий...»

«Та заспокойся ти, дай мамі побути в тиші й налаштуватися на новий день. А ти тут про свої інтриги теревениш. Ану циць, кому сказала!» — грізно промовила моя маленька, але вже така бойова валькірія.

«Ну добре, помовчу, але обіцяйте, що потім ми все детально обговоримо», — ображено буркнула мала інтриганка.

— А скажіть мені, будь ласка, — і це «будь ласка» з уст мого сусіда прозвучало ну настільки зверхньо, що мені аж захотілося вщипнути його магією, — де ви навчилися так маринувати м’ясо?

— І вам доброго ранку, магістре Вельмоте ар Полун, — спокійно промовила я, а у відповідь отримала лише нетерпляче й глухе драконяче гарчання. — А щодо м’яса…

Закінчити фразу я не встигла. Полігоном розкотився потужний звук.

— Доброго дня! Ми раді всіх вас вітати в стінах нашої Академії Магії! — через гучномовець, посилений закляттям, промовив наш ректор, Густав ар Дуас. — Сьогодні ми з вами тут зібралися для вирішення спірного питання: яка саме Академія отримає престижне право приймати міжнародні змагання, що відбудуться вже через три тижні. Було прийнято рішення провести показовий турнір між магістрами усіх факультетів та адептами шести курсів бойового мистецтва двох наших найсильніших Академій. Змагання між адептами проведемо у вигляді командного заліку. Кожен курс буде представлений командою з шести учасників: чотири адепти з бойового факультету, один — із цілительського та один — з артефактного. Усіх учасників визначить безстороннє магічне жеребкування.

Ректор зробив коротку паузу, обвівши поглядом усі трибуни.

— Тепер щодо магістрів: у двобоях візьмуть участь по одному викладачу з обох сторін. Їх теж оберемо шляхом жеребкування між трьома кафедрами: артефактною, цілительською та бойовою. Ну що ж, викликаємо на ринг команду першого курсу. До першої шістки увійдуть… — у руках ректора раптом спалахнула та засяяла фігурна срібна амфора. Маг опустив туди руку й витягнув перший папірець: — Отже, команда першого курсу нашої Академії складається з таких учасників: від артефакторів — адепт Мігель, від цілителів — адептка Фіона, від бойовиків — адептка Бригіта…

Тієї ж миті на трибунах позаду нас зчинився шалений галас. Перший курс обурено зашумів, адепти повставали з місць і викрикували один поперед одного:

 — Вимагаємо заміну!

— Вона тільки сьогодні з лазарету вийшла!

— Виберіть когось іншого, це несправедливо!

На це ректор суворо відрізав:

— Жодна заміна неможлива! Команда сформована магічним артефактом. Якщо адептка не вийде на бойовий плац, це автоматично розцінюватиметься як програш всієї команди, і бали за перемогу перейдуть нашим суперникам. Усім усе зрозуміло? Тоді я продовжую. Від бойовиків до команди нашої Академії також увійдуть: адепти Стівен, Річардс та Едгар. Далі… — він знову опустив руку в магічну амфору, витягнув ще один папірець та почав зачитувати імена для другого курсу…

Але я вже настільки занурилася в себе, шалено переживаючи за сина, що повністю пропустила всю іншу частину жеребкування для старших курсів. У моїй голові заспокійливо озвалися мої дівчатка: