Глава 4. «Секретний маринад для Дракона»

— Що тут відбувається?! — ми з сином, не розриваючи обіймів, одночасно повернулися на звук і побачили вщент розлюченого Вельмота.

«Ооо, цікаво, цікаво...» — миттєво озвалася в моїй голові маленька дракоша. З її хитрої інтонації мені уявилося, як вона сидить, задоволено потираючи рученята, і підозріло мружиться, точно збираючись щось в чудити.

«А наш татусь підсвідомо ревнує! Ну що, дамо йому ще більше підґрунтя? Мамочко, а тримай Едгара міцніше!»

І в ту ж мить я відчула, як мої руки самі собою, проти моєї волі, ще дужче притисли сина до себе.

Наступної секунди весь кабінет здригнувся від такого лютого гарчання Вельмота, що в мене аж усе всередині похололо.

— Мамо, відпусти мене! — перелякано зашепотів мені на вухо Едгар. — Ти що, не бачиш? Ще трохи — і тато обернеться на дракона просто посеред кабінету.

— Та я рада б, синку, та не можу! Тут дехто занадто сильно бешкетує… — процідила я крізь зуби, марно намагаючись розчепити свої пальці.

— Я ще раз запитую, що тут, у біса, відбувається?! — Вельмот сердито підходив до нас, важко дихаючи. Його кулаки стислися, і він явно збирався силою розірвати наші обійми. Але саме в цей момент у справу втрутилося моє основне «командування».

«Так, сестричко, досить розважатися, ти зараз маму видаси! Погралися — і вистачить, тато зараз весь цей кабінет спопелить», — строго й зосереджено прошепотіла в голові маленька валькірія.

Вона миттєво перехопила контроль над моїми магічними потоками. Мене обдало легкою рятівною прохолодою, і мої руки, які щойно мертвою хваткою тримали Едгара, м’яко й слухняно розімкнулися. Маленька валькірія акуратно відокремила сина від мене, нарешті повертаючи мені повний контроль над власним тілом.

Скориставшись цією заминкою, поки Вельмот розгнівано дихав, намагаючись заспокоїти свого внутрішнього дракона, я нахилилась до самого вуха Едгара й ледь чутно прошепотіла:

— Чекаю тебе ввечері у своєму будиночку на території Академії.

На що син ледь помітно кивнув, даючи зрозуміти, що почув.

— Нічого страшного, магістре, — я швиденько взяла себе в руки й відійшла від сина. — Ви дуже добре виховали свого хлопчика. Дякую вам за це.

— До чого тут це? — сердито пробурмотів Вел, застигши посеред кабінету.

— Видно, я ще не повністю відновилася. Мені раптово стало зле, а ваш син вчасно підхопив мене та підтримав, не давши впасти. Тепер усе добре, дякую за турботу. А ви щось хотіли? — я здивовано й невинно подивилася прямо в його драконячі очі.

— Едгаре, зачекай мене за дверима, — не зводячи з мене важкого погляду, проговорив мій Дракон.

— До побачення, магістре, — чемно промовив син, намагаючись не видати викладачеві справжніх емоцій.

— Всього доброго, Едгаре. Якщо виникнуть якісь питання щодо навчання — сміливо звертайся.

— Дякую вам, — сказав він та швидко залишив кабінет, щільно зачинивши за собою двері.

Ми з Велом залишилися наодинці. Атмосфера в кімнаті була настільки гарячою, що, здавалося, папери на столі от-от займуться полум’ям. Дракон зміряв мене підозрілим поглядом, намагаючись збагнути, що тут щойно відбулося насправді.

— Я не знаю, які інтриги ви плетете, пані валькіріє, — нарешті процідив він крізь зуби, навмисно наголошуючи на моїй рассі. — Але тримайтеся подалі від мого сина. Я прийшов сюди не для з'ясування стосунків. Ректор просив передати, що завтра на бойовому полігоні відбудуться відкриті заняття для всіх магістрів та адептів Академії.

Він знову зробив крок до мене. Я фізично відчула, як валькірійська та драконяча магія всередині мене радісно стрепенулися від його близькості, такої рідної енергетики.

— Сподіваюсь, ваша хвалена форма валькірії, яку ви так ефектно демонстрували в лазареті, — це не лише красива картинка, а й придатна для справжнього бою. Бо щось мені здається, ви здатні лише на красиве шоу, і то тільки перед цілителями. Завтра ми подивимося, на що ви здатні насправді.

Він резко повернувся і, навіть не спромігшись попрощатися, стрімким  кроком вийшов з кабінету. Я розсерджено тупнула ногою і в серцях кинула йому наздогін:

— Зверхнє, зухвале Дракониськоо!

«Мамо, хочеш послухати, про що вони зараз говоритимуть?» — трішки понуро запитала в голові маленька дракоша. — «Я поки тут бешкетувала… випадково створила зв'язок з Едгаром-драконом. Тепер я відчуватиму і чутиму все, що відбувається біля нашого братика. Навіть їхні приватні розмови».

— Так, хочу, — відповіла я вголос, затамувавши подих.

«Тоді слухай…»

У моїй голові пролунав діалог між батьком та сином, який долинав із коридору:

«— Не смій до неї заходити без нагальної потреби, — суворо наказував Вельмот. — Вона заздрісна та безсердечна валькірія.

 — Ну, тату, ти просто нічого не розумієш… 

— Це ти не розумієш! Вона зовсім не та, ким хоче здаватися. Тому я категорично забороняю тобі з нею зближуватися. Тобі все ясно, адепте?!