Розділ 24

Розділ 24

__________________________________

Ця ніч була неспокійна, ніхто з нас, навіть, не вдавав, що спить, бо кожен був занурений в свої думки. Іноді, ми говорили: про життя, про події, що нас пов’язують і кожен уникав своїх міркувань стосовно того, як же саме нам все це переосмислити. В якийсь момент тотального відчаю, коли мої думки мене ні до чого не довели, я вирішила, що найправильнішим буде все ж відправитись до лабіринту, і сама вода, яка повертала в найпекельніші моменти життя допоможе з ними ж і впоратись. Бо я не розуміла, що саме повинна була прийняти, чи відпустити. Я розуміла, що не повинна триматись за Сашка, бо так я йому не даю спокій, але як саме це зробити не розуміла, мене такого в школі, чи універі не вчили. 

В якийсь момент я сказала Алану про лабіринт, але він ще й помітив мій сум, від чого я зламалась і зізналась, що хочу додому, після чого мені стало ще більш кепсько. Я прям відчувала в собі той відчай, і що я дійсно хочу додому, в свій звичний дім, в своє місто, на свою роботу. Я хочу своє життя, яке  ще майже не прожила, і я відчула цей стан, коли ти не можеш повернутись туди, куди бажаєш тільки тому, що хочеш цього. Я скільки разів бачила, як з полону повертаються наші хлопці і дівчата військові, змучені, голодні, і як вони радіють поверненню на рідну землю, і коли дзвонять рідним і кажуть, що “я вже вдома”, в мене завжди сльози на очах були, коли я то бачила. Зараз же я сама опинилась в ситуації, де теж не можу повернутись туди тільки від одного бажання. Але я відчайдушно хочу додому, до рідних, хоч в мене їх не так багато залишилось, але вони мене теж чекають.  

Алан навіщось поклав свій шарф мені на плечі, і його тепло та запах передались мені, огорнувши одразу своїм затишком. Незважаючи на його зовнішність, тунелі в вухах, довше ніж потрібно розтріпане волосся і купа татуювань на руках, він чомусь був затишним. Наче Алан і був уособленням того затишку, до якого я ніяк не могла дійти самотужки, чи з Владом. Мене заспокоювала його присутність, його шарф. І я, мабуть, більше  хотіла б, щоб він мене обійняв, як тоді, коли тут вперше з’явився дошоїд. Але Алан цього не зробив, він віддав шарф, який наче огортав мене ним же, і сидів собі мовчки в сторінці. Я слідкувала за ним час від часу, він теж мав власну тиху боротьбу зі своїми думками і, то хмурився, то мотав головою, або і зовсім закривав обличчя руками, а потім крізь пальці дивився на мене. І його зелені очі наче сяяли, чи може то просто вогонь від печі в них відображався. Але мені становилось теж спекотно він цього. Я, якось не помічала, які в нього довгі пальці на руках, він з легкістю міг стати піаністом, а що ще він міг зробити цими пальцями? Я важко ковтнула, бо до щік прилинула кров і мене, взагалі, в жар кинуло. Відвівши погляд я сподівалась, що він не помітить мого збентеження і, взагалі, несумісних думок з ситуацією. Але якщо задуматись, чого вони несумісні? Доросла жінка і дорослий чоловік разом, ну не в зовсім звичних обставинах, але це не відміняє того факту, що ми дорослі, повнолітні люди, які несуть самі відповідальність за свої вчинки. 

Я ще раз поглянула на Алана, і він вже прибрав руки з обличчя, цього разу він сів закинувши ногу на ногу, і дивився кудись в бік. Цікаво, що коїться в його голові? Про що він зараз думає? Навряд чи про те, що і я, але чомусь хотілось, щоб і він поділяв мої погляди. Щоб не одна я була така дивакувата збоченка, що думає про дивне, знаходячись в максимально незручному становищі, і навіть не у фізичному тілі.  В цей момент, будучи недалеко від столу, я зробила те, що і завжди, коли непотрібні думки лізли в голову, я почала битись головою об стіл, легенько, чисто для монотонності дійства, а не щоб завдати собі шкоди. Але я привернула увагу чоловіка, що знаходився зі мною на відстані якихось півтора метра. Я відчула, як його руки лягли мені на плечі і відтягнули від столу, щоб я до нього не дістала, коли я повернула голову, Алан збентежено дивився на мене, не розуміючи, чому я почала робити те, що робила. 

— Що ти робиш? — спитав він, і дивився на мене з… ну дуже близької відстані, тому я не змогла не піддатись спокусі. 

Це була якась мить, я поглянула в його очі, а потім, як то кажуть, все як в тумані, тільки без туману. Моя рука опинилася в нього на карку і я притягла його до себе ще ближче. Наші вуста, нарешті, зустрілись, і я побачила його здивований погляд, перед тим, як заплющила очі. 

Я почала наш перший поцілунок, але потім ініціатива перейшла до Алана. Він обійняв мене і відповів, спочатку ніяково, потім більш впевнено. Наше дихання стало глибоким і гарячим, а поцілунок палким і чуттєвим. В кімнаті стало якось спекотно, хоч до цього я не зважала на температуру в приміщенні. Руки Алана почали досліджувати мою спину, занурюючись під кофту. Ці руки, які я щойно так роздивлялась, так ідеально обіймати мій стан, залишаючи гарячі сліди після своїх дотиків. Раніше, коли Алан торкався мене, це здавалось якимсь невагомим, але зараз я їх відчувала, як ніколи справжніми. Мої ж пальці занурились в його волосся, і я не зрозуміла, як сама опинилась верхи на Аланові. 

Скільки потрібно днів разом з чоловіком, щоб потім відчувати до нього такий потяг, як не відчувала ні до кого останні п’ять років. Можливо мене просто треба було закрити з кимось на тиждень в кімнаті, чи просто в одному будинку, щоб я перемкнулась на нього. Невже телевізійні передачі типу “Одруження наосліп” дійсно мають сенс, а не тільки шоу?  

Деревина гучно тріснула в печі і ми зупинились, важко ковтаючи повітря наче бігли марафон. Мої щоки, як і все тіло палали, Алан уважно дивився мені в очі, потім його погляд опустився на мої вуста, які пульсувати, і я бачила в його поглядів бажання, тому він знову поцілував мене, тільки легенько, невагомо, наче крила метелика торкнулись моєї шкіри, після чого він стиснув мене міцніше в обіймах, поклавши голову мені на ключицю. Я у відповідь теж до нього притислась, вгамувавши своє дихання, і в той же час не розуміючи, чому ми зупинились. Алан порушив тишу, говорячи кудись мені в плече хрипоим голосом.