Розділ 20

Розділ 20

Коли  я зрозуміла, що на цю ніч я залишилась наодинці з собою, то несвідомо почала робити те, що робив Алан. Зі знаням справи, підкидувала дрова в піч, щоб вогонь, який заздалегідь він розвів, не згас, адже я й гадки не мала, як добувати вогонь без сірників, запальнички, чи хоча б кресала, якого в мене не було, а як то Алан робив я не звернула увагу.  

Я закріпила ліхтар на ганку, щоб відлякував душоїда, зачинила двері і в напівтемряві почала чекати коли закипить вода в глиняній ємності, яка не схожа на глечик, скоріш на казан. На дворі за будинком я помітила місцину, яку Алан відвів собі як робочу зону, там були саморобні інструменти і навіть щось схоже на гончарний круг, на якому він судячи з усього і робив весь посуд, а потім запікав в цій же самій печі, на якій  я зараз гріла воду.

— Що взагалі не вміє цей чоловік? — як не крути, а він мене дивував своїми здібностями. Не часто знайдеш сучасну людину, яка б це все вміла. Так, деякі навички у кожного є, і навіть у мене щось корисне знайдеться для виживання, але ж не всі і одразу. Хіба що він то все на инстинктивному рівні робив методом спроб і помилок, час в нього все ж мався для цього.

Вода нарешті закипіла і я зробила собі подобу чаю, із того, що знайшла в домі. На вулиці вже стемніло, і я занурившись в свої думки почала гадати, коли ж він з'явиться. Як я вже зрозуміла, клепки йому може вистачити і по темноті лізти на скелю, але я сподіваюсь на його розсудливість. А в той час, як весь простір в домі наданий мені, я вирішили зняти з себе мокрі штани і майку, і висушити їх, бо  було неприємно відчувати на собі вологий одяг і якщо є можливість зняти, то краще так і зробити. 

Зняла я все окрім білизни, а зверху накинула свою кофтинку, яка, можливо, всього трішки прикривала мій зад. Також я натягнула свої шкарпетки і мала, можна сказати, домашній вигляд, втім і відчувала я себе відносно комфортно, тому вмостившись на дерев'яному ліжку, наскільки це взагалі можна було зробити зручно, я втамовувала свою жагу до життя, думками, що я зголодніла і треба хоча б випити чогось поживного.  

За всю ніч я так і не зімкнула очей намагаючись прислуховуватись до кожного звуку, що з'являвся. Хоч шуршання листя, хоч скрип деревини, я намагалась вловити чи є ці звуки кроками чи ні. На щастя монстр не з'явився, але я сподівалась, що біля Алана той теж не показувався. 

Коли настав  ранок, я відкрила двері, але перед цим одяглась. Замість тренчу, я просто накинула на шию Аланів шарф. Як би я не любила свій одяг, але декілька днів підряд бути в ньому, спати, купатись і гуляти — це занадто. Я морально вже втомилась від того, що не можу змінити навіть труси, а білизну я звикла кожного дня чисту одягати. 

Хоч стан одягу тут майже не змінюється, а точніше навіть якщо забруднився чи порвався, то повертається до первинного стану, бо він завмер в одній часовій лінії, в мене все одно око починає сіпатись від неможливості переодягнутися. Тому я тільки навіть з такого приводу не витримала б три роки тут. Чоловікам в цьому плані легше, бо вони навпаки, якщо знайшли для себе якусь зручну річ, то наче зростаються з нею, і ладні в тому бути вдома, ходити на роботу і була б така воля, то, мабуть, і спали б в улюбленому одязі. Пам'ятаю була у Влада така футболка з логотипом Евро-2012 і спортивки, в яких він по дому ходив, потім поступово в магазин, в гараж і одного разу ледь на роботу не поїхав. Хоча можливо і поїхав би, але на його превеликий жаль, я помітила те вбрання раніше, ніж він встиг вийти з дому.

Я знову нагріла собі води і заварила чаю, було б непогано випити каву, але маємо що маємо. Зручно вмостившись в кріслі на терасі я дивилась, як листя повільно падає з дерев, заплющивши очі глибоко вдихнула, намагаючись вловити запах лісу, наскільки він дійсний з реальним, і нажаль я не відчула запаху прохолоди, яка повинна була бути зважаючи на пейзаж. І це трохи викликало в мене дисонанс, картинка не збігалась з відчуттями, наче я дивлюсь на ліс через вікно, знаходячись в теплій кімнаті, і нас з ним розділяє скло. Цікаво, чому так? Коли я потрапила сюди, то відчула різкий запах лісу, відчула холод і сирість, а зараз я майже нічого з цього не відчувала, чи це тому що я усвідомила нереальність цього місця?

Я почула шарудіння, що відрізнялось від того, до якого я всю ніч прислухалась. Хто б знав, що години концентрації на звуках, зроблять його таким чутливим. Адже в місті ми абстрагуємось від постійного шуму, що нас оточує, а зараз із тиші доводиться виловлювати хоч якісь звуки. І от я чула, що хтось наближався. Я глянула на ліхтар, що мерехтів приємним жовтуватим полум'ям, а отже це йшов Алан. 

Перше, що я відчула, це радість від його повернення, але на мить я занервувала. А що як на нього напав душоїд і поглинув спогади, що пов'язані зі мною? Може саме тому він йде розміреним кроком, бо забув, що його тут чекають? Коли я нарешті побачила фігуру Алана серед дерев, то серце наче сильніше закалатало в грудях, все таки радість від його повернення була неприхована. Я підвелась і рушила назустріч, але чим ближче я підходила, тим дивнішим він здавався. Алан і так чудний чоловік, але зараз мав вигляд, наче хтось його пережував і виплюнув.

Хоч одяг, не те щоб взагалі не можна пошкодити, він як і поранення, достатньо швидко повертаються в первинний вигляд, як до заводських налаштувань. І от зараз Алан, ще не обнулився. Волосся стирчало як попало, ще в ньому було якесь сміття, весь якийсь розхристаний і брудний, десь виднілась зелень, а десь якась незрозуміла жижа, а ще він з дуже задоволеною моською, ніс квітку, яку десь вже встиг знайти, і я сподіваюсь не через неї в нього такий вигляд.