Розділ 19

Розділ 19

__________________________

Алан чекав, поки Мелані зайде у воду, вдаючи що теж роздягається. Як тільки розмова зайшла за ліхтар, і з ким він залишиться, він одразу збагнув, що легше буде погодитись з нею, але зробити по своєму. Звичайно робити все, разом було набагато цікавіше, ніж самому, і він міг в принципі наполягти на тому, щоб знову разом сходити до лабіринту, але Алан бачив, що Мелані максимально не хотіла того робити в найближчі дні, не кажучи вже про години, хоч загадка з числами і не давала їй спокій, як і йому. Він відчував збудження в усьому тілі,  від чого хотілось швидше з усім покінчити. У Алана було враження наче, якщо саме зараз не зробити все, що від нього залежало, то з цього місця живим він вже не вийде. І він готовий був пожертвувати заради цього деякими своїми спогадами, якщо знадобиться. 

Мел пірнула, а він ще хвилину дивився на те, як вода розгладилась, наче нікого там в її глибинах і не було, від чого волосся на кару дибки стало, а тілом пробіг мандраж. Навіть з тим, скільки разів він сам туди пірнав, дивитись на те, як хтось зникає у озері, було для Алана складно, відчуття безпорадності його огорнуло одразу, і змусити мозок не думати, що там хтось тоне і не кинутись рятувати було складно, але він з цим впорався. Не дарма ж скільки років займався з психологами, щоб побороти ці страхи, і страх води, від вигляду якої в нього раніше хололи кінцівки.

  До того, як вони сюди прийшли, він ще в  будинку нашкрябав вуглиною повідомлення для Мел, і зараз поклав під свій шарф, щоб не віднесло вітром поки дівчина була в реальному світі. Лампу він теж залишив поруч, і сподівався, що вона то знайде швидше ніж може бути. 

Алан квапився, тепер в нього не було захисту, і зволікати не було часу, тому швидко заскочив в будинок, щоб взяти свій псевдо папір, куди буде занотовувати все і побіг знову до гори. Він біг не збавлячи темп, адже втома тут не відчувалась. Але от дивно, Алан вже давно забув більшість своїх відчуттів, але чомусь деякі з них повернулись. Він не відчував холоду, чи тепла, не відчував втоми, болю і навіть те, які відчуття мають бути, коли до чогось торкаєшься, через це останнім часом він навіть проходив крізь предмети, і щоб щось взяти, треба було дуже сильно сконцентруватись. Великі зусилля в нього відібрало веслування, коли він поплив на той берег і зустрів там дівчину. Він достеменно не розумів, чого вирішив взятись за весла і гребти туди, наче щось невідоме тягнуло його, заради чого він підтягнув всі свої ментальні ресурси, і не дарма. Перший дотик до руки дівчини, щоб відвести її до човна, був авантюрою, він незамислюючись взяв її за руку, наче так і треба, і його рука не пройшла крізь неї, він відчув її холодну долоню під своєю і добре, що він тоді відвернувся, бо Мелані не зрозуміла б його здивованого виразу обличчя. Саме з того моменту, з цього першого дотику, в ньому почались зміни. Коли вони занурились, щоб опинитись у світі живих, то теж тримались за руки, і цей другий раз був ще відчутнішим, ще міцнішим. Йому цікаво було потрапити нарешті в якесь інше місце, тому був не проти експерименту, він не знав куди вони потраплять, якщо разом зануряться, але жага Мелані повернутись до себе, привела туди і його. Він уважно роздивлявся все що потрапляло йому в очі, але більше за все він розглядав її. 

Такі знайомі прибори і трубки, які він встиг вивчити в своїй палаті, і дівчина, яка незважаючи на стан, мала живий вигляд. Він же, вже давно більш нагадував собі покійника, чи то він себе так бачив, чи так і було, в якийсь момент він вирішив, що треба перевірити і розтиснув долоню якою тримав дівочу. Він забув, що навіть не розповів як їй повернутись, але в якийсь момент він подумав, що то і не треба, бо вона точно знайде спосіб, а можливо навіть повернеться до життя швидше ніж йому вдалось за весь цей час його примарного життя. 

Опинившись в своїй палаті, і своїми мощами, так він називав своє тіло, яке за три роки втратило свою масу і просто мало вигляд скелета обтягнутого шкірою, він зрозумів, що так, йому не здалось стосовно того, що порівняно з дівчиною, він більш нагадує мерця. Але що це  відбувається, тут чомусь зібрались лікарі, які щось белькотали італійською, і йому потрібні були неабиякі зусилля, щоб вловити сенс того, про що вони говорять. 

– “Може нарешті вирішили вимкнути прилади, щоб не мучився, бо надії вже нема?” – думав він, але все ж вловив фразу, яка, якщо він правильно зрозумів, означала “покращеня показників”, і це вселило в Алана неабияку надію на те, що можливо з  прибуттям цієї жінки, в нього є шанс повернутись, шанс в який він вже не вірив до цього. Тому він з нетерпінням чекав на березі, коли ж вона повернеться і на щастя дочекався.

Зараз Алан на всіх парах біг, щоб швидше повернутись, він хотів щоб окрім того, що Мелані буде його сварити, вона ще його і похвалить. За цей короткий час, що вони знайомі, він встиг зрозуміти її характер, але він відчував, що хоче знати про цю жінку ще більше, якщо вона дозволить. А для цього йому потрібно зробити все, щоб вони обоє повернулись до життя. 

Сходження на гору було не складним для нього, але зараз треба пильнувати, щоб не з'явився монстр. Алан тому і відправився одразу ж, з надією, що душоїд наситився його спогадами і певний час його не чіпатиме, тому і чекати не було часу.  

Цю дорогу Алан знав як свої п'ять пальців, а не маючи втоми, він швидко дістався печери з лабіринтом. Залишилось не так далеко, особливо враховуючи його метод пересування лабіринтом, він швиденько заскочив на стіну і рушив своїми широкими кроками, думаючи про те, що поки що він дістався сюди без пригод, але краще б він під ноги дивився, а не в думки занурювався, бо несподівано нога в нього поїхала під час стрибка на іншу стіну і вийшло так, що Алан впав в лабіринт.