Розділ 18

Розділ 18

Алан зайшов  в будинок забравши моє спорожніле горнятко, і взявши ліхтар ми попрямували до озера. Цього разу я була мудріша, я зняла свій тренч, гольф і чоботи зі шкарпетками, залишившись в штанях і майці. Зняти більше я не ризикнула, але і мочити весь одяг я бажання не мала. Алан сказав, що хоче навідатись до себе в лікарню, тому я можу починати перша, що я і зробила, кинувши на нього погляд, коли він прилаштовував ліхтар на пристань і знімав свій шарф. 

Я занурилась в холодну воду і пірнула, вже будучи на досвіді, як це робиться, і одразу ж опинилась в палаті. Моє тіло незміно лежало все на тому ж ліжку, на столі стояли ті ж квіти, тільки трошки зів’ялі, а на вулиці вже вечоріло. Я підійшла до вікна і тільки зараз зрозуміла, що минулого разу не звернула увагу на те, що оглядове колесо в парку не крутиться і не світиться. Парк з атракціонами застиг в часі, завмер в своєму двадцять другому році. На вулиці почала волати сирена, але якась дивна, таку навіть я не чула, а після неї диктор в кінці навіть щось говорила, але я не розібрала що воно таке, бо вікна в палаті зачинені. 

— Цікаво, що це було?  — замислилась я, і підійшла ближче до вікна роздивляючись панораму міста. — Як добре, коли ніде нічого не горить і не вибухає. Яке-не-яке, а відчуття спокою від цього є.

Я відійшла від вікна і наблизилась до свого тіла, щоб перевірити чи мають відношення ті цифри до пробудження. Деякі я запам’ятала тому і проговорила їх в тій послідовності, в якій записувала, дивлячись на показники монітору, чи щось змінюється, чи ні, але вони були непорушні. 

— “Отже, ці числа потрібні для іншого, але для чого?” — думала я, але в цей момент в кімнату ввійшли і я відволіклась, а потім в душі наче щось обірвалось, це була моя мама. Вона наче постаріла за той час, що я її не бачила, але ж я не так довго в комі, чи не так? 

Мама говорила з лікарем, намагалась дізнатись, чи є якісь зміни і коли я можу прокинутись. Лікар же запевнив її, що зі свого богу, вони зробили все, що від них залежало, тепер все в моїх руках. Але це я і сама знала, я хотіла сказати своїй мамі, щоб не переймалась, я, як раз активно працюю над своїм поверненням, просто ще не знаю як це зробити, але помирати я точно не збираюсь, бо в мене вже є плани на життя.

Лікар пішов, а мама залишилась. Вона почала свою звичайну справу — наводити лад. Відкрила вікно, щоб свіже повітря було в кімнаті, вона знає, що я люблю, коли в домі пахне свіжістю. Вона займалась рутиною, полила квіти, витерла столик, поклала мій телефон в шухляду і додала ще амулет до тих, що були вже тут, потім підсіла до мене. Мама поправила мені волосся, яке не гарно куйовдилось під марлевою пов'язкою, яка чи то мені здалося, чи дійсно стала меншою, а потім вона почала витирати моє тіло вологою губкою.

— Доню, скажи, і не соромно тобі оце змушувати свою вже не молоду матір от так переживати за тебе? — заговорила вона до мене з деяким докором.

— Соромно, — відповіла я, але вона мене не чула. — Але і ти не те що б стара, тому не треба прибіднятись, — бурчала я собі під ніс.

— Така доросла, а як в дитинстві, мені доводиться тебе купати, — наче сварила вона мене, але обличчя було сумне. — Ми з Булочкою дуже сумуємо, тому повертайся скоріш, бо коли вона виє, я вию разом  з нею, — казала мама і сльози заблищали в неї на щоках. — Але мені легше, мене до тебе хоча б пускають, а твоя бідна доня сидить дома і плаче без матусі, бо собакам, бачите, не можна до лікарні. 

— Матусю, почекайте ще трішечки, я обов'язково повернусь, і розцілуй Булочку замість мене, — казала я і сама ледь стримувала сльози.

— До речі, — витерла вона обличчя рукою, заспокоюючись. — Влад питав про тебе.

—Влад? — здивувалась я. — А йому що потрібно?

— Хвилювався, що не може до тебе додзвонитись. Передав, що збирається одружитись, бо його нова пасія вагітна, і ще запросив тебе. Сказав, що був би радий тебе бачити, але приходити, чи ні, вибір за тобою, він його поважатиме і не образиться…

— Було б чого йому ображатись, — фиркнула я. Але на диво для себе, нічого не відчула стосовно цієї новини, хіба можливо полегшення.

— …я так зрозуміла, — продовжувала вона. — ...що йому ніхто з ваших спільних друзів не сказав, що з тобою трапилось, хоча вони знають. Вони мені постійно телефонують, щоб дізнатись як ти, як я… Знаєш, я дуже рада, що тебе оточують такі хороші люди. З роботи теж телефонують час від часу, мене навіть з Різдвом привітали твої коллеги, надіслали величезний кошик з фруктами, тому моїми улюбленими ананасами я запаслась до нового року, — говорила вона поки обтирала моє тіло.

— Тобто Різдво? — здивувалась я і повернулась до вікна, щоб поглянути на вулицю. Я почула к працює ППО, мабуть якийсь безпілотник літа, тому і тривога звучала. Але не це головне. Відсутність снігу мене збила з пантелику. Зараз зима? Не осінь? Це скільки я вже без тями лежу? Більше місяця точно виходить. Невже час там і тут сплива по різному? То може і Алан не три роки там, а набагато більше… — осяяло мене.

— …я сказала Владу про твій стан… сподіваюсь ти не проти. Він був дуже здивований і занепокоєний, хотів навіть приїхати, але я його відмовила. В нього вагітна наречена, нове життя, і я не думаю, що він чимось тут зарадить своєю присутністю, а от своє нове щастя може зруйнувати, дурний хлопчина. Хоча я була рада, що він не залишився осторонь, я казала тобі і не раз, може ви дарма розбіглись, можливо треба було далі разом жити. Але хто ж я така, щоб тобі щось радити, просто стара жінка, що тебе народила, — фиркнула вона і закотила очі, а я усміхнулась, бо одразу в цьому жесті побачила своє відображення.