Розділ 12

Розділ 12

Ранок настав несподівано, наче я просто заплющила очі, а коли відкрила, у будиночку було світло, адже двері були відкриті навстіж і я була тут сама. За ніч я не прокидалась і мені нічого не снилось, здається я навіть перебувала в тому ж положенні, в якому заснула, що було для мене дивно, адже коли я сплю, то зазвичай сильно ворочаюсь. Хоча можливо, це просто особливість цього місця, і сон тут це щось типу як кліпнути, хоп і вже ранок.

Спустивши ноги з ліжка я встала і деревина одразу заскрипіла під моєю вагою. Я не почувалась ні втомленою, ні відпочилою і я не розуміла, як до цього ставитись, з насторогою, чи прийняти все як належне. А головне я тільки зараз зрозуміла, що всі мої подряпини, які я отримала коли тікала від монстра і котилась схилом, дивним чином зникли. І ні, не загоїлись, бо залишились би хоч якісь рубці, вони просто зникли, наче їх і не було. 

Коли я вийшла на терасу, то побачила як Алан розглядає щось на поручні, де був його логотип, який я вчора знайшла.

— Привіт, — сказала я спускаючись сходами до нього.

— Бачу ти вже прокинулась. То що, виспалась? — спитав він посміхаючись.

— Навіть не знаю, що тобі сказати на це, — замислилась я стосовно своїх відчуттів.

— Душі не сплять, — сказав він. 

— То що це тоді було?

— Звичка, щоб відчувати себе живою. Я теж намагаюсь підтримувати в собі ці звички життя, але по факту ми не можемо тут спати, бо фізичне тіло, яке може втомитись, чи захворіти, чи зголодніти, знаходиться не тут. 

— Тоді нащо ти весь час збираєш щось їстівне і робиш чаї?  

— Щоб відчувати себе живим, я ж сказав. Але ще й тому, що більш нічим зайнятись, — знизав він плечима і нарешті підвівся.

— Що ти там розглядав? — поцікавилась я.

— Та от намагаюсь збагнути, чи були тут цифри вчора чи ні?

— Які ще цифри? — не зрозуміла я і підійшла, щоб поглянути про що він. І дійсно, під тим малюнком з його ініціалами стояло число 14, — Цікаво… Ми що, отримали нумерацію дому? А назва вулиці тут теж мається? — спробувала я пожартувати, але не сказала б що це в мене завжди вдало виходить.

— Отже цього тут все ж не було, і мені не здалось, що воно щойно з’явилось.

— А ти сам собі вже не віриш, чи як? — підозріливо я поглянула на нього.

— Так, не вірю, але дякувати обставинам, тепер тут є ти, і твоїй пам’яті зараз я довіряю більше ніж своїй, — ця його заява мене навіть вибила з колії. 

— Що ж… будемо сподіватись на те, що я буду і далі здатна теж собі довіряти.  

То ж, ми зійшлись на тому, що те число з’явилось нещодавно, але що воно значить, ні я, ні Алан не розуміли, тому залишили це на потім, бо сьогодні мене обіцяли відвести в загадкове місце, яке можливо здатне нас звідси витягти.  

Я вдягнула свою кофту з тренчем, які встигли висохнути, щоправда так само як і той одяг, що був на мені. Алан же повернув собі на шию шарфа, перед цим запропонувавши його мені, адже на відміну від нього я ще могла іноді відчувати холод. Втім мені і у власному одязі було достатньо комфортно.

 Мені дали води, щоб я вмилась і зробили чай з дивним смаком, але і на тому дякую. Склавши один одному компанію, ми перемістили крісла знову на терасу і там випили свій ранковий напій, наче десь на відпочинку біля озера. 

В якийсь момент я ловила себе на думці, що це якийсь сюрреалізм, що ну не можу я бути привидом, бо все відчувалось достатньо живим. Мої думки метались між тим, що я в комі і зараз в світі мертвих, і тим що, можливо саме цей чоловік, який сидів поруч, накачав мене наркотиками і вивіз в ліс, тому зараз в мене дуже сильні галюцинації, які ще й підтримуються постійним вживанням цього дивного чаю. А тим часом, поки я думала про варіанти того, що зі мною відбувається, Алан розповідав куди ми зараз відправимось і що ця подорож може затягнутись більш ніж на добу. 

— Пробач я відволіклась на думки. Повтори, що ти сказав? — нарешті сконцентрувалась я на його голосі, на що він посміхнувся, поправивши свої пасма волосся, що лізли в очі, і повторив.

— Я кажу, що тобі там сподобається, — підморгнув він, а я все думала про те, що ну не може він бути маньяком, що накачав мене наркотиками.

— Що? Тобто? Де сподобається? — остаточно я вийшла із своїх думок, бо здається такої формуліровки не було в його розповіді. Я хоч і занурилась в думки, але віддалено все ж чула що він говорив.

— Привіт, Мел, на зв’язку Алан, чи ти ще зі мною? — помахав він долонею перед моїм обличчям, і я перехопила його руку, щоб не бісив.

— Тут я, просто думала, часом чи не маньяк ти якийсь,  — випалила я, і він спочатку дійсно здивувався, а потім в його очах я побачила якийсь бешкетний вогник.

— Я знав, що ти розумничка, ти швидко дійшла до істини, — його обличчям розповзлась посмішка і він зручно відкинувся на своєму кріслі закинувши ногу на ногу, наче когось зображаючи. — Я давно слідкував за тобою і хотів викрасти, — сказав він, намагаючись зробити дуже серйозний голос. 

— Дійсно? — вирішила я йому підіграти і видала здивування. — І де ж ти за мною слідкував?