Розділ 7

Розділ 7

Вода здавалась прохолодною, але чим глибше ми заходили, тим менше я звертала на це увагу. Рука Алана й досі відчувалась якоюсь несправжньою, але я точно трималась за неї. 

Пірнувши у воду навіть із закритими очима, в голові промайнули картинки  життя, але чиє воно було? Наче і знайомі обриси, а наче щось, що взагалі мені було невідоме, і в якийсь момент все зупинилось. Ми постали перед роздвоєною картинкою, але обидві показували лікарняне ліжко. На одному лежав худорлявий чоловік з довгим волоссям, яке розкидалось по подушці. До нього був підключені апарати різні і монітори, що фіксували життєві показники і купа трубок і дротів, що тяглись до носа, і рук. Я ледь впізнала в цьому чоловікові Алана, якого і досі тримала за руку. Цей Алан, що був поруч, більше скидався на живого, ніж той на ліжку. 

На іншому зображені була я, така ж як і побачила у відображені на воді, я потягнулась рукою в бік цього зображення і ми опинились там. Я і Алан, були наче відвідувачі, відчуття були яскраві і свіжі. За вікном шуміло місто, в коридорі лікарняна метушня, а в цій кімнаті спокій і тільки противні звукові сигнали від апаратів, що під'єднані до мого тіла, але які говорять про те, що я ще жива. 

На відміну від Алана, не зважаючи на бинти і забої, я виглядала не так погано. Тіло ще не встигло схуднути.

— Це так дивно, — зізналась я.

— Що саме?

— От так дивитись на себе не в дзеркало, а наче сторонній наглядач.

— Аааа… ну так. Але тобі пощастило, ти швидко до цього дійшла. Я ж, в свою чергу, дуже довго був стороннім наглядачем просто у відображенні води, поки зрозумів, як можна сюди потрапити, — повідомив Алан і я глянула на нього не одразу збагнувши про що йдеться. Він зацікавлено спочатку дивився на мене, але не на ту, що тримала його за руку, а на ту, що нерухомо лежала на ліжку, а потім перемістив погляд у вікно, звідки линуло сонячне світло. — Що це за місто? — несподівано запитав він. 

— Та щоб я знала. Я не пам’ятаю, де була на момент см… — я запнулась, щоб не сказати часом “смерті”, бо я ж не мертва, покищо.  — Де була на момент того,  через що я опинилась у цьому становищі, — виправилась я.

— А якщо визирнути у вікно і уважно подивитись? — глянув він вже на мене і підморгнув.

— А ми можемо пересуватись кімнатою? — здивувалась я. — Я гадала ми здатні тільки стояти і дивитись на себе, як сторонні наглядачі, — несподівано для мене, після цих слів Алан засміявся.

— У всякому випадку, я тобі такого не говорив. До речі, а про тебе піклуються близькі, — зауважив він і вказав на столик поруч з вікном. 

Тільки після його слів я дійсно помітила, що там щось було. На столику стояли корзинки з відносно свіжим  квітами і написами на листівках “Одужуй!”  і “Ми чекаємо на твоє повернення(колектив)” , А ще рамочки зі світлинами мене  разом з Булочкою, мій телефон і оберег кольорових ниток і бісеру, який точно сплела моя мама, бо такий самий висів в мене в машині. Це було так зворушливо і водночас сумно.

— Дивлячись тільки на ці речі, можу припустити, що я хоча б в своїй країні.

— А місто? 

Я глянула у вікно, чи можна було зрозуміти де ми по панорамі, що відкривається з нього, і на своє здивування, мені вона була дійсно знайома. 

— О! Це ж оглядове колесо! — навіть здивувалась я. — Отже, виходить я в Харкові. 

— А ти з Харкова? — запитав він не виказуючи ніяких емоцій.

— Так, але… ну, деякий час я жила в Києві, і головний офіс на який я працюю теж там. Але після…. хм… після розлучення я повернулась у рідне місто. Дякувати, заробітки дозволяють подорожувати з Харкова до Києва, коли потрібно, або за кордон, бо частіше мені саме туди потрібно, — я розповідала,  і наче всього мить тому, я цього навіть не пам’ятала, але здається дещо згадується само по собі. 

— До речі, а ким ти працюєш? 

— Я міжнародний юрист. Якщо потрібна професійна консультація або допомога в юридичній, чи судовій справі, звертайся, — ввімкнула я в собі робочій режим, втім Алан на це тільки посміхнувся.

— Про адвоката диявола я чув, і навіть фільм бачив, а от стосовно адвоката для привида, це щось новеньке. Отже, пані юрист, чи візьметесь ви захищати мою душу перед судом Божим? — підморгнув він.

— Спочатку надішліть вашу заявку моєму секретареві, а тоді я її розгляну, — вирішила я підіграти. 

— Що, а швидше ніяк? По знайомству, наприклад. Ми як-не-як, не чужі один одному привиди, навіть от, за ручки тримаємось, — підняв він наші зціплені долоні вказуючи на них, а я вперше за день-два, а може взагалі за роки після трагедії, щиро розсміялась. 

— Алан, ти цікавий, але невже є привід, для мого захисту тебе перед судом Божим? Хоча я не впевнена чи взагалі в мене є такі повноваження, захищати когось в таких умовах.

— Всі ми не без гріха, — знизав він плечима. — Але яка різниця де захищати, ти ж міжнародний юрист.

— От навряд моя ліцензія діє на потойбічні світи.

— Не дізнаємось, якщо не спробуємо, — розплився він в грайливій посмішці. — Може саме для цього ми і зустрілись, —  я хотіла відповісти але, в цей момент в палату зайшла медсестра, від чого я аж сіпнулась, але як і очікувалось, вона нас не бачила. Хоча і не сказала б, що саме цього я очікувала, скоріш навпаки, для мене незвично, що мене не бачать.