ЕПІЛОГ

Для кохання не існує вчора, кохання не думає про завтра. Воно жадібно тягнеться до нинішнього дня, але цей день потрібен йому весь, необмежений, незатьмарений.

Генріх Гейне, "Флорентійські ночі".

───⏳───

Чотири дні по тому. День бою…

Будапешт зустрів їх вогнями та світлим передчуттям... Жах того, що ледь не сталося в коридорі консерваторії, залишився позаду, наче розмите відображення у старому дзеркалі.

Євсенія стояла в службовому проході для виходу в зал, де мав бути бій, стискаючи в руках смичок та скрипку. Шум залу долинав глухою хвилею, змішуючись із відлунням її власного серцебиття. Вона поправила чорну сукню і вишневий корсет. У повітрі пахло каніфоллю та адреналіном.

Вона задумливо дивилася вперед, блукаючи у власних думках. Сеня знала: Артур не поїде в тур, його кандидатуру відхилили остаточно. Ростик по секрету, який уже гуляв по всій консерваторії, розповів, що батько Мар’яни зміг "зам'яти" справу так, щоб її не виключили, але від репетицій та туру її таки відсторонили. А Емма, старанно уникала Сені. Але Євсенії було байдуже до них... Головне — Стас був поряд.

Навіть бабуся, дізнавшись про їхні стосунки, відреагувала на диво спокійно. Вона лише сказала, що це Сенін вибір, а в неї власних клопотів зараз вистачає. Дівчині здавалося, що магія годинника пана Йонаса найбільше вплинула саме на бабусю, повернувши їй якусь особливу іскру життя.

Позаду почулися важкі кроки. Стас у чорному боксерському халаті з накинутим капюшоном підійшов і обійняв її ззаду. Його боксерські рукавиці обережно замкнулися на її талії.

Іван Григорович, тренер Стаса, кинув на них швидкий погляд. У його очах вже не було колишньої ворожнечі, лише легке роздратування професіонала. Хоча після прибуття до Угорщини він суворо попередив Стаса: "Не порушуй режим хоча б перед самим боєм!" Сеня тоді залилася фарбою, а Ромка лише зареготав.

​— Ще намилуєтесь! — Озвався Рома, одягнений у кольори команди, він кивнув Сені. — Твій вихід.

​— Діана вже тримає телефон напоготові для своїх чергових численних сторіз, — додав Рома, усміхнувшись їй.

​Стас нахилився до вуха Сені, обпалюючи шкіру гарячим подихом:

​— Я за тобою, відміннице!

​— Ти переможеш. Я знаю, — усміхнулася йому Сеня.

​— Я кохаю тебе... — додала вона пошепки.

​Євсенія сказала це йому вперше після того їхнього емоційного вибуху при першому її візиту в Будапешт.

Вона вийшла не на ринг, а на спеціальний поміст поруч із ним. У залі серед сотень глядачів у перших рядах вона помітила усміхнених Леона, Аніту та Ді, яка інтенсивно махала подрузі. Сеня усміхнулася у відповідь і підняла скрипку. Перші звуки потужної мелодії, що поєднувала класику та сучасний ритм — розірвали тишу залу. Під цей акомпанемент вийшов Стас. Зал вибухнув.

Весь бій Сеня стояла біля самого рингу, стискаючи пальці. У сьомому раунді Стас провів ідеальну серію і нокаутував норвежця. Коли суддя підняв його руку, Стас, важко дихаючи, взяв мікрофон. Він подякував батькові, команді...

— …і дівчині, яка зробила мене сильнішим.

Він ковзнув поглядом по натовпу біля рингу. Сеня зрозуміла, що він шукає її, і кинулася вперед. Ромка допоміг дівчині піднятися до канатів. Стас, спітнілий і втомлений, притулився своїм чолом до її.

— Кохаю тебе, — видихнув він так, що почула лише вона.

***

В глибині залу, у тіні трибун, сиділи двоє глядачів, що різко виділялися на фоні шумного натовпу. Сивоволосий чоловік у бездоганному чорному костюмі і пальті та жінка в сірій елегантній шубі, вишневій сукні та рукавичках у тон.

— Ніколи не вважав тебе фанаткою боксу, Кларо, — з іронією промовив пан Йонас.

— Я фанатка щасливих кінцівок, — відказала пані Клара — та сама дама з коридору консерваторії.

— Та все ж не варто було втручатися в долю моїх підопічних. Ти ж знаєш кодекс Хранителів Часу, — дорікнув Йонас, лукаво глянувши на неї. Він дістав кишеньковий годинник і повільно відкинув кришку, звіряючи час.

— Припини бурчати! Я не порушила кодекс, просто допомогла дівчинці відбитися від хама. А це б і не знадобилося, якби хтось сказав їй тримати годинник ближче — він би й тоді надав їй сили. Але ж ви, чоловіки, без нас нікуди, — хмикнула вона.

— А як щодо того, що той хам не поїхав у тур? — усміхнувся пан Йонас.

— Ну-у, це мої звичні справи у світі смертних, — парирувала Клара. — Чому б не використати владу, щоб підсобити закоханим?

Чоловік таємниче усміхнувся, дивлячись на ринг, де Стас обіймав Євсенію.

— Ти ж знаєш, час і так би покарав винних. Але все ж силу годиннику повернути час дало саме його безмежне кохання до неї.

— Саме так, — підтвердила Клара. — Кохання — це те, що не підвладне навіть часу. Правда ж, Йонасе?

Вони підвелися. Чоловік кивнув у відповідь і галантно підставив жінці лікоть. Вона витончено поклала на нього свою руку і всміхнулася.

Вони разом вийшли на вулицю вечірнього Будапешта. За мить дві постаті Хранителів Часу розчинилися в золотавому мареві. Цю історію кохання і дві долі, що приречені стати зірками музики та спорту, вони врятували за велінням свого єдиного володаря — Часу.

⏳Ось і завершилася історія Євсенії та Стаса. Мабуть, за обсягом ця книга не є найбільшою серед моїх книг, але вона стала тією, над якою я працювала найдовше. Та попри все, я щаслива, що історія та її герої вийшли саме такими, якими їх створила моя уява.

Сподіваюся, ви отримали справжні емоції та задоволення від мандрівки сторінками цієї книги. Якщо так — буду вдячна за вашу вподобайку.

Зустрінемося в нових історіях! Анонс новинки, обов'язково з’явиться в моєму блозі. До зустрічі! ❤️