XXXVII. Розділ

Час усе виявляє, прислухайся до нього.

Давньогрецький драматург Менандр.

───⏳───

— Я тут, бо чекаю на свою дівчину, — холодно відповів Стас, роблячи крок вперед. 

— Краще скажи, чому ви з твоєю рудою подружкою тут, Мар’яно? І що, в біса, ти збиралася зробити після того, як підслухала розмову Сені з викладачами? — Додав він, буквально нависаючи над нею.

Емма, розуміючи, що її помітили й ховатися безглуздо, ніяково вийшла з комірчини. Вона зупинилася осторонь, гарячково стискаючи в руках телефон. Сеню охопив крижаний спокій. Вона мовчки дивилася на колишніх подруг, просто бажаючи почути, що скаже Мар’яна. Чи буде вона відпиратися?

— І що такого? — Байдуже хмикнула Мар’яна. Вона швидко оговталася від першого шоку і тепер не відчувала ані краплі ніяковості. — Мені було цікаво, я й послухала. Це що, злочин? Просто хотіла привітати Сеню, ми ж усе-таки були подругами, — додала вона з удаваною доброзичливістю.

— І тому ти кралася за її спиною, замість того щоб покликати? — Стас різко перервав її фальшиві люб’язності.

— Ти ніколи не була мені справжньою подругою, — хрипко озвалася Євсенія. Її голос був напрочуд рівним. — Ти хотіла штовхнути мене, правда ж, Мар’яно? — Вона зробила крок вперед, дивлячись їй прямо в очі.

Мар’яна мовчала, зневажливо витріщаючись на неї. 

— Ну, не штовхнула ж? — Єхидно всміхнулася вона. — Навіть якби ти випадково впала — і що з того? Зламала б ногу, ну й нехай. Не всі ж у нас такі “геніальні”, як ти, Сенечко. Іноді корисно трохи посунутися, бо ти занадто зазналася останнім часом. Зрадила мене, Артура...

Сеня відчула, як напружилася рука Стаса. Вона міцніше стиснула її, зупиняючи. 

— Зрадила вас? Здається, ви зробили це набагато раніше. Навіщо ви взагалі тримали мене поряд. прикидаючись друзями? “Зламала б ногу”? Ти навіть не уявляєш, якими могли бути наслідки, Мар’яно, ти просто не хотіла про це думати. Ти не могла спокійно спостерігати за моїм успіхом, правда? Ти прийняла б рішення штовхнути мене незалежно від того, тривала б наша фальшива дружба чи ні. І зараз ти не зробила цього бо Стас завадив…

— А знаєш що, подружко? — Мар’яну наче прорвало. — Мене просто дістало це вічне: “Євсенія така талановита”, “Сенечка — красуня”, “Одразу видно музичні гени”. Я чула це змалечку! Ти нічим не краща за мене, не здібніша! Зрозуміла? Талант? Та кому він потрібен без сталевого характеру? А ти — справжня розмазня. Не було нічого, чого б я не могла в тебе забрати. Артур завжди кохав мене, чуєш? Тебе він ніколи не любив. Ми з Еммою дружили з тобою, лише поки ти вчилася за нас і допомагала. Я використовувала це роками. А Артур... він сподівався, що стосунки з тобою відкриють йому шлях в оркестр твого батька. Хоча я казала йому, що твій тато такий же притрушений і принциповий, як і вся ваша сімейка. Немає нічого, що я не змогла б у тебе відібрати!

Мар’яна отруйно всміхнулася, зробивши паузу. Сені здавалося, що повітря застигло в легенях — якою ж вона була ідіоткою!

— Мушу визнати, твій боксер виявився вірним тобі, наче пес, — Мар’яна хмикнула, кинувши погляд на розлюченого Стаса. Його лють її, очевидно, не лякала. — Знаєш, а я намагалася його звабити — не повівся. Але я б знайшла спосіб зруйнувати й ваші стосунки.

Євсенія спантеличено глянула на Стаса, а потім знову на Мар’яну. 

— О, він не розповів тобі? Лише ти могла бути такою сліпою дурепою, Сенечко, щоб роками не помічати захоплених поглядів цього хлопця у свій бік.

— Мар’яно, але ти б усе одно не поїхала в той тур серед перших скрипок, — з болем у голосі відповіла Сеня.

Вона пам’ятала, як тоді, у тому іншому майбутньому, Артур, Емма і Мар’яна поїхали в турне, поки сама Сеня переживала весь той жах в інвалідному візку. Але навіть тоді Мар’яна була лише другою скрипкою.

— І що з того? — Отруйно всміхнулася Мар’яна. — Зате ти б взагалі нікуди не поїхала.

Євсенія дивилася в цей сповнений ненависті погляд і не могла повірити, що заздрість — настільки сильне почуття, через яке людина може, не вагаючись, зруйнувати чуже життя.

— Я думаю, що вам варто буде взагалі утриматися від цієї поїздки, — наче вирок, пролунав позаду голос Юрія Михайловича. Очевидно, він визирнув з аудиторії на галас у коридорі, і про нього й Фелікса Аскольдовича в запалі суперечки всі успішно забули.

Мар’яна здригнулася і різко розвернулася. 

— Юрію Михайловичу! Ви про що? Це... це просто дружня сварка, — вона моментально змінила тон і спробувала видавити усмішку.

— Плетіння інтриг, відбивання хлопців і перешкоджання затвердженню складу оркестру, відібраного консерваторією — це не просто дружня сварка, Філіповська. Чекаю на вас завтра в деканаті, — відрізав Юрій Михайлович.

— Тоді я і батька з собою захоплю, — з викликом кинула Мар’яна, і її обличчя знову перекосила злість. — Нехай він пояснить декану, чому фінансування, яке він вкладав у консерваторію, раптово припиняється. Бо один із професорів заради своєї улюблениці готовий оббріхувати інших студентів.

Сеня вражено дивилася на Мар’яну. Дівчина перед нею була абсолютною незнайомкою — жорстокою, маніпулятивною і владною.

— Ви забуваєтесь, Філіповська, хто ви і хто я! — Обурився професор, приголомшений таким нахабством.

— Яке ж ти стерво, Мар’яно, — процідив крізь зуби Стас.

— І взагалі, професоре, вас не турбує, чому в консерваторії перебувають сторонні? — Вона отруйно всміхнулася Стасу, кивнувши в його бік.

— Що тут відбувається? — почувся знизу голос Артура. Він швидко підіймався сходами. Очевидно, Емма встигла йому набрати.