XXXIV. Розділ

Гнів — джерело сили. Якщо дати йому волю, він тебе знищить.

Генрі Дюкард " Бетмен: Початок".

───⏳───

— Стасику! Ну де ти ходиш! — Радісно вигукнула Діана, опинившись вільною.

Аркадій, який ще мить тому здавався непорушною скелею, тепер зігнувся вдвоє, судомно намагаючись вдихнути повітря після потужного удару під дих, що прилетів від розгніваного Стаса.

— Ти… — пробурмотів Артур, машинально сильніше стискаючи плече Євсенії, ніби намагаючись сховатися за дівчиною.

Але Стаса, який зараз нагадував розлюченого бика, перед очима якого помахали червоною ганчіркою, це не зупинило б.

— Стасе, не варто… — пролепетала було Сеня.

Та Стас різко смикнув її за руку на себе, вириваючи з хватки Артура. Наступної миті він швидко "зарядив" у район сонячного сплетіння самому Артуру. Той, будучи далеко не таким міцним, як водій його батька, впав на землю, жадібно хапаючи ротом повітря. Аркадій, який спробував було підійти, отримав від Стаса ще раз — уже з ноги, і тепер вже осів на місцями обледенілий асфальт.

— Ді, йдіть із Сенею до неї додому і чекайте мене там, — крижаним тоном кинув Стас, не відриваючи погляду від Артура.

— Стасе, не треба, не зв'язуйся з ним! Ти ж знаєш, його батько… — злякано залепетала Сеня, бачачи перед собою зовсім іншого, небезпечного Стаса.

— Йдіть, — різко обірвав її він. — Усе буде гаразд. Залишиться цілий, обіцяю.

— Ходімо, Сеню. Стас розбереться, — швидко зорієнтувавшись, мовила сестра і міцно вхопила подругу за руку.

— Ді, але… — голос Відмінниці тремтів від адреналіну та страху.

— Йдемо! — Відрізала Діана, буквально тягнучи її за собою.

Стас провів поглядом Діану, яка тягнула Сеню за ріг будинку. Відмінниця озиралася, і в її очах застиг якийсь, наче дитячий страх. Він зачекав, поки дівчата не зникли за поворотом, і лише тоді повільно присів навпочіпки біля Артура, який усе ще намагався віддихатися.

​— Не раджу. Краще сиди й не смикайся, — холодно кинув Стас, косо глянувши в бік кремезного Аркадія, що знову робив спробу підвестися. — Зараз ми просто поговоримо з твоїм підопічним… чи хто він там тобі.

— Ти… ідіот… мій батько тебе знищить… за це… — захлинаючись повітрям і дивлячись на Стаса повними сліз та люті очима, прохрипів Артур.

Стас криво всміхнувся, ледь нахиливши голову.

— Ну ідіот тут явно не я. Давай розкладемо по поличках, — з отруйним сарказмом промовив він.

— Отам… — Стас вхопив Артура за його піжонську зачіску, різко повертаючи його голову в бік двору. — Стоїть срібний БМВ мого сусіда з відеореєстратором, який пише завжди — за будь-яких умов. І запис автоматично летить у хмару.

Він хмикнув.

— Чувак мав гіркий досвід, тож тепер той ще параноїк — контролює все, бо боїться угону.

Стас усміхнувся, і ця посмішка не обіцяла нічого доброго. 

— Так ось, ти і твій друг — чи хто він там тобі — дуже чітко потрапили в запис, коли тягнули вглиб цього проходу мою дівчину та сестру. Усе зафіксовано, Артурчику. А ось ця точка, — він обвів поглядом прохід між будинками уже не проглядається. Повір, я знаю. Сам там не раз авто ставив. 

— Твоя шалена сестра перша мене вдарила… а тепер ще й твої побої, — прохрипів Артур. 

Аркадій позаду важко зітхнув. Він більше не робив спроб відбити сина боса, лише напружено спостерігав. Стас засміявся і кинув швидкий погляд на здорованя. 

— Схоже, навіть твій “друг” уже внутрішньо визнав, що найбільший ідіот тут ти. 

— Дії Діани легко класифікуються як самозахист від двох мужиків, які причепилися до неї і її подруги посеред вулиці. 

Він трохи нахилився ближче. 

— А що до побоїв… — тихіше додав Стас. — Знаєш, музикантику, мій батько, на відміну від твого, навчив мене: сила і влада — це відповідальність. Я професійний боєць. Невже ти думаєш, що я не вмію вдарити так, щоб не залишити слідів? 

Кутик його губ смикнувся. 

— Хоча, зізнаюсь… мені до жаху хочеться підправити тобі пику. 

Стас на мить відсторонився, ніби даючи тому перевести подих. 

— А тепер хвилинка просвіти, — спокійно продовжив він. — Сонячне сплетіння — це скупчення нервових вузлів. Удар туди викликає тимчасовий спазм діафрагми. Синців не буде ні в тебе, ні в мене на кісточках. Тому довести, що я тебе вдарив, а ти не просто підсковзнувся і впав — ти не зможеш. 

Артур, напівсидячи на асфальті, кинув швидкий погляд на Аркадія. Очевидно, по виразу обличчя охоронця він зрозумів, що Стас має рацію. Та все ще важко дихаючи, він прошипів:

— І що, ти думаєш, це тобі допоможе? Ти просто боксер. У мого батька зв’язки. Чи ти думаєш, що Євсенія зможе допомогти тобі, поскаржившись своєму татусеві, щоб той перекрив мені кисень у світі музики? Та пофіг! Мар’яна казала, що він не надто бере участь у житті доньки.

Стас хмикнув, і в цьому звуці почулося щире співчуття. 

— Ну, музикантику, ти не лише ідіот. Схоже, твоє его повністю відключило здоровий глузд.

​— Я вже років декілька, як вийшов на рівень не просто боксера, а бійця, на якому можна підняти реальні бабки. — Спокійно промовив Стас. — І уяви собі, у світі влади і грошей є акули, значно більші за твого татуся. Серед яких є — азартні фанати боксу, і вони точно не захочуть втрачати інструмент для збільшення свого капіталу.

Він зробив коротку паузу, спостерігаючи за реакцією Артура.

​— Тож не раджу погрожувати, музикантику. Інакше я просто попрошу кого треба смикнути за потрібні ниточки. Наскільки мені відомо, твій батько хоче змінити крісло в міській раді на рівень вище. Вибори скоро, а в нього в біографії не все так гладко...

​Стас хижо всміхнувся. Після того неймовірного відкату в часі у нього було достатньо можливостей, щоб підстрахуватися. Він не зволікав і дізнався про родину Артура значно більше, ніж той міг собі уявити.