XXXIII. Розділ

Кажуть, навіть помах крила метелика може спричинити бурю на іншому кінці світу.

Майкл Крайтон, "Парк Юрського періоду".

───⏳───

Євсенія виринула з глибини сну від дивного, але приємного відчуття. Хтось легенько, наче пір’їнкою, проводив кінчиками пальців по її щоці, окреслюючи лінію вилиць і зупиняючись біля вуха.

Вона розплющила очі. Яскраве зимове сонце, що проривалося крізь щілину в шторці купе, на мить засліпило її. Сеня зажмурилася, а коли знову відкрила очі, зустрілася поглядом із блакитними очима Стаса. Він присів біля її полиці й, спираючись на лікоть, дивився на неї з усмішкою.

— Прокидайся, сонько, — прошепотів він, нахиляючись ближче і ковзаючи губами від її шиї до підборіддя.

Від цих дотиків шкірою Сені пробігло тепло, яке виникало тепер щоразу, варто було Стасу торкнутися її. Хлопець продовжив свою мандрівку губами і, ковзнувши від скроні до її волосся, прошепотів:

— За пів години поїзд прибуває. Моя невгамовна сестра вже чекає нас, коло вокзалу на моєму авто.

Сеня інстинктивно підтягнула ковдру вище, ховаючи усмішку. Їй було добре з ним. Спокійно. Ніби так і мало бути завжди. Ніби всі ці роки вони просто ходили колами, щоб зрештою опинитися тут — поруч, в одному просторі, без недомовок і втеч.

​Вчора вона дивилась, як він тренується. Не тікала, як зазвичай, не ховалася за відстороненістю чи холодністю. Просто була поруч. І йому цього було достатньо. Стас не намагався переробити її під себе, як Артур з перших днів їхніх стосунків, не прагнув змінити її вподобання чи смаки.

​Усе, що трапилося за ці останні два дні, здавалося дівчині сном. Але Стас був тут, реальний, і його пальці продовжували ніжно гладити її волосся.

— Ще п’ять хвилин… — Пролепетала вона, зариваючись носом у подушку.

— Ніяких “п’ять хвилин”, Відміннице. Повір, я також хотів би продовжити цей ранок із тобою зовсім по-іншомууу… — Він протягнув це з такою лукавою усмішкою, що Євсенія відчула, як її щоки починають червоніти. 

Вона одразу зрозуміла, на що він натякає. Стас знову усміхнувся і, підвівшись, додав:

— Вставай, я замовив тобі чай. Тут у поїзді він, звісно, не такий, як ти любиш, але гарячий.

— Дякую, — з усмішкою відповіла Сеня, таки вибираючись із-під ковдри й сідаючи.

Охопивши гарячий підстаканник долонями, вона зиркнула на Стаса і промовила:

​— І взагалі, коли ти встиг поспати? І як це Ді встала в таку рань, коли пар в неї немає? — Євсенія здивовано підняла брови, відсьорбуючи маленький ковток чаю. Хто-хто, а Діана завжди була любителькою поспати до обіду.

​— Ти ж знаєш, я звик вставати рано, — потиснув плечима Стас, сідаючи поряд. — А моя сестра цілком здатна на подвиги вранці, якщо ціль виправдана. Вона давно витягла з Ромки час, коли ми приїжджаємо... Хлопець сам не розуміє, на що підписався. Сподіваюся, моя шалена сестричка не зведе його з розуму.

​Стас засміявся, присуваючись ближче до Сені й також беручи своє горнятко.

Тоді, після їхнього емоційного вибуху, Рома з’явився вранці вже у більш свіжому вигляді, очевидно ліки і сон пішли йому накористь. Зайшовши на кухню і заставши там Стаса та Сеню в повній ідилії за приготуванням омлету, судячи з його хитрої усмішки, він усе зрозумів без слів. Тим паче Стас і не збирався нічого приховувати, по-власницьки обіймаючи Сеню прямо при ньому.

Тому Євсенія не сумнівалася, що й Ді уже в курсі, та подруга про це на диво мовчала. 

​— Мене й досі дивує факт, що ти довірив Ді свою машину, — додала Євсенія, хмикнувши.

​— Ну-у-у, знаєш, обставини змусили. Вся ця фігня з нашим із тобою поверненням у часі змусила діяти кардинальніше. Не міг же я залишити тебе з твоєю отруйною подружкою та гімнюком-колишнім без нагляду... А сестрі я довіряю.

​Дівчина здивовано глянула на нього.

— То ось що тебе спонукало дати Ді машину.

​— Звісно, — усміхнувся Стас. — Та й це хороший привід перевірити, чи варто їй купувати власне авто. А згодом можна буде навчити водити й тебе... — Він поставив своє горнятко на столик, притягуючи Сеню до себе і заправляючи їй пасмо волосся за вухо.

​Євсенія на мить завмерла.

— Купити… авто? — тихо перепитала вона.

​Вона жила у світі, де кожна велика покупка — це довгі роздуми, компроміси і вічне "не зараз". А тут… він говорив про це так легко, ніби йшлося про чашку кави. Сеня опустила погляд у свій чай, намагаючись приховати розгубленість. 

​Стас, здається, прочитав її думки.

— Ей… — тихо озвався він, піднімаючи її підборіддя пальцями. — Я можу дозволити собі це. — В його очах промайнула лукава іскра. — І не одну скрипку для однієї дуже милої Відмінниці. Твої повні захвату очі того варті. Повір.

​Євсенія різко підняла на нього погляд. У неї все стиснулося всередині. Вона раптом чітко усвідомила ще одну річ: весь цей час він жив у батьківському домі, не забирав маму з сестрою лише тому, що не міг відпустити її? А потім він втратив усе — кар'єру, гроші, контракти, — лише заради того, щоб врятувати Сеню тоді в лікарні...

​— Стасе... — вона перехопила його руку, її голос трохи здригнувся. — Спершу треба виправити те, що має статись. Ми маємо бути обережними.

​Він ніжно взяв її обличчя в долоні, змушуючи дивитися прямо в очі.

— Цього разу сценарій пишемо ми. Чуєш?

​Раптом у двері купе постукали:

— Прибуваємо за п'ятнадцять хвилин! — почувся голос провідника.

​Стас не відсторонився. Навпаки, він на мить притиснувся своїм чолом до її, а потім накрив губи Сені швидким, але глибоким поцілунком.

— Давай збиратися, — кивнув він, нарешті розриваючи контакт. — Діана вже, мабуть, весь перон витоптала.

Коли вони вийшли з поїзда, Діана справді вже неслася їм назустріч, ігноруючи ранковий мороз. 

— Ну нарешті! — вигукнула вона, обіймаючи спочатку Сеню, а потім побіжно брата. — Як Будапешт? Як Рома? Як промо?