XXXII. Розділ

Для тебе і для кожного, хто тобі дорогий, я готовий на будь-яку жертву.

Чарльз Діккенс, "Повість про два міста".

───⏳───

Стас вслухався в рівномірний стукіт коліс поїзда по рейках і дивився на сплячу Сеню. Їхали вони назад у рідне місто вночі, та його не брав сон. Думки вирували в голові, наче рій розтривожених бджіл.

Їхати з Сенею — він рішення не змінив, попри всі чергові обурення і аргументи тренера напередодні. Стас твердо відповів, що повернеться за чотири дні до бою — рівно так, як планувалося тоді, у тому майбутньому, яке випалило його зсередини. Зважаючи на все, що трапилось і що він дізнався від Сені, скоріше б ріки потекли назад, ніж він змінив би своє рішення. 

Хлопець важко зітхнув і перевів погляд у вікно, де в темряві розмитими плямами миготіли дерева та силуети будинків. Тоді, у тій версії подій, він також повертався у рідне місто двічі: перед Новим роком та ще на один день на річницю смерті батька. І обидва рази Григорій Іванович так само обурювався, що це порушення режиму.

Знав би він, як Стас порушив цей самий довбаний режим нещодавно... Хлопець з усмішкою глянув на Євсенію, яка мило зморщила носик уві сні. Іванович явно був би не в захваті і просто вибухнув би від шквалу лекцій на тему того, що боєць має бути “голодним” і “злим”, а не розслабленим і задоволеним. Хоча більшість сучасних спортсменів вважали ці методики застарілими та хибними, Івановича, який належав до старої школи, не переконало б ніщо.

Стас не в силах був відмовитися від Євсенії, і зараз вона була для нього стимулом, а не слабкістю. Обидва ті рази він першочергово повертався через неї — так, тренер був правий щодо цього, чорт його забирай, та підтверджувати йому це впертий Стас нізащо не збирався. Тим паче, що весь той пекельний рік він звинувачував себе: що зволікав, що чекав, що не зробив дівчину своєю. Адже, як виявляється, за її холодністю ховалася зовсім не неприязнь до нього.

​Той мажор явно був не пара Сені. Його сестрі Артур теж ніколи не подобався — невгамовна Ді давно помітила Стасові погляди в бік її подружки, та він наказав їй не втручатися. І Ді слухалася. Попри всю різність їхніх характерів, вона любила брата, а він — її.

Саме тоді напередодні Стас випадково почув розмову по відеозв’язку Сені і Діани. Євсенія сказала, що кохає Артура... Вона здавалася щасливою, обговорюючи ту новорічну вечірку з Ді, тоді Стасу здалося, ніби його серце захлинулося болем. Він вирішив, що запізнився. Що варто відпустити дівчину, якщо вона щаслива.

​Тоді Стас поїхав у гори з Ромою та іншими. Він впустив у своє ліжко ту меркантильну стерву Кріс — тільки щоб заглушити думки про Відмінницю. Не допомогло... Ба більше, у майбутньому Кріс ще й принесла йому додаткові проблеми. Коли його кар’єра покотилася під три чорти, вона дала інтерв’ю якомусь спортивному журналу, наговоривши повної маячні, і разом з тим паршивим виданням нажилася на ньому за рахунок чорного піару.

Коли він повернувся з гір — дізнався, як усе викрутила Мар’яна. Виявилося, що Ді зустрічала Новий рік з університетськими друзями, а Сеня — з цим своїм мажором, з нею та з одногрупниками. Це ж треба яка неймовірна прикрість, що запрошення не вистачило саме Ді! Стас хмикнув згадуючи це. 

Мар’яна завжди здавалась якоюсь фальшивою... Це бачив і він, і його сестра, тільки не наївна Сеня, яка постійно твердила Ді, що вони просто "різні" й намагалася їх подружити.

Не дивно, що ця так звана Сеніна подруга крутила з її хлопцем навіть без тіні розкаяння. Довбані зрадники!

​Стасу згадалося, як Мар’яна колись фліртувала і з ним при випадковій зустрічі. Та тепер Стас уже не був упевнений, чи та зустріч справді була випадковою.

Він скрипнув зубами і, глибоко вдихнувши, заплющив очі, відкинувшись потилицею на стіну.

​Тоді, коли Стас повернувся на річницю смерті батька лише на один день, він хотів наостанок побачити Сеню. Він уже вирішив жити і тренуватися за кордоном. Того ранку Стас бачив, як вона поїхала в консерваторію зі своїм музикантиком.

​А ввечері хлопець уже був в аеропорту... бо прагнув якнайшвидше забратися з міста, поки не передумав. Адже з поїзда ще можна зійти, та з літака, що злетів — ні. Тоді ще до виліту, йому зателефонувала заплакана Ді і сказала, що Сеня впала зі сходів. Вона була в реанімації... Потрібна була кров, і донорську могли не встигнути доставити вчасно. 

В ту мить Стасу здалося, що його серце розбилося остаточно. Він зірвався в лікарню попри все, і зробив би це знову. Він був злий на себе, на Ді, що не зателефонувала одразу…

​Стас був готовий віддати що завгодно, аби врятувати Євсенію. Не лише кров, не лише свою кар'єру — тоді йому було байдуже, що його чекають борги, загублена репутація чи туманне майбутнє. Тоді була важливою лише вона. Стас досі пам’ятав холод лікарняних коридорів і той запах антисептиків, який став його особистим пеклом.

​Ні тоді, ні зараз він не вірив, що це було випадкове падіння. Ді казала: Євсенія згадувала, ніби їй здалося, наче її штовхнули. Поліція, на якій наполягли першочергово вони з сестрою і, як не дивно, батько Сені, дійшла висновку, що це був нещасний випадок. Тоді, коли це сталося, був уже вечір всі студенти розійшлись, коридори були порожні. Сторож був у той момент в іншому крилі.

Артур — перепарковував авто, його зафіксували камери на будинку навпроти. Її так звані подружки були в вбиральні. Ні свідків, ні доказів... Сеню знайшов викладач, коли почув шум від падіння. А її колишній сказав, що вона зателефонувала попередньо і повідомила, що вже йде, але її довго не було, і тоді вони повернулися в будівлю.

​Та Стас не вірив, не хотів вірити, що вона впала сама... Він намагався розібратись, що сталося, та неявка на бій загубила його репутацію і обрубала впливові зв’язки, які Стас міг би використати.

​Та зараз... що б це не було — магія, диво, його божевілля... зараз Стас був годен повірити в що завгодно. Тепер у нього є колишня репутація і зв’язки, і він з’ясує, що там трапилось.