XXXI. Розділ

Тут, знаєш, доводиться бігти щосили, аби тільки залишитися на одному місці. А щоб потрапити в інше, треба бігти принаймні вдвічі швидше!

Льюїс Керролл, "Аліса в Задзеркаллі"

───⏳───

Стас разом з Євсенією лежали на ліжку в його кімнаті. Дівчина, натягнувши Стасову футболку, яка була їй безнадійно завеликою, мовчки притулилася до його грудей. Після того шаленства, що накрило їх обох, вони лежали в обіймах одне одного і мовчали.

Стас глибоко вдихнув аромат її волосся, ніжно проводячи рукою по шовковистих пасмах. Усередині нього все ще вирувала буря відчуттів. Він досі не міг повірити, що та, чий образ пересділував його з юнацтва, нарешті лежить у його обіймах.

І від цього всередині нього прокидалася ще більша жага до неї. Стас мабуть почувався, наче наркоман, який нарешті отримав свою дозу.

Він відчув легкий шок і якусь дику ейфорію від усвідомлення: вона його. Повністю. Вона не довірилася своєму самозакоханому мажору, в якого, як здавалося Стасу, була сліпо закохана — так, як довірилася йому зараз. Та все ж його не покидала думка, що Євсенія зробила це під впливом емоційного піку, який накрив її, наче штормова хвиля.

Хлопець важко видихнув і, ніжно торкнувшись її щоки подушечкою пальця, нарешті порушив мовчанку:

— Ти як почуваєшся? Я не… — Стас на мить запнувся, підбираючи слова.

— Ні, — випередила його Євсенія.

Вона повернула голову і, впершись підборіддям у його широкі груди, підняла на нього погляд своїх зелених очей. Стас відчував, як і щоразу безнадійно тоне в них без жодної надії на порятунок.

— Все гаразд. Ти не зробив мені боляче, навпаки, я… — Сеня ніяково замовкла, і її щоки вкрилися ніжним рум’янцем. — Стасе, — продовжила вона вже впевненіше, — я хотіла цього. І хочу бути поряд. Це не був вчинок на емоціях.

Вона ніби прочитала його думки, розвіюючи останні сумніви.

— Раніше я завжди думала, що дратую тебе… — тихо почала Сеня. — Що ти дбаєш про мене лише тому, що так треба. Як про сестру, бо ми виросли разом… бо дядько Володимир тебе так виховував.

Вона важко ковтнула, згадуючи минуле.

— В дитинстві я завжди намагалася бути поряд. Мені подобалося просто дивитися, як ти тренуєшся, як хмуришся, як нічого не боїшся. Як впевнено робиш по-своєму, навіть знаючи, що батько тебе покарає… Я хотіла бути такою ж сміливою, але мені завжди цього бракувало, ти ж знаєш...

Сеня сумно усміхнулася й на мить замовкла, збираючись із силами.

— Коли я стала старшою, зрозуміла, що це переростає в щось більше. Після того походу в парк атракціонів… за кілька днів я побачила з вікна кухні, як ти цілуєшся з однокласницею.  І сама не розуміючи чому, відчула гіркоту, злість і образу на тебе.  А моя бабуся ще й підлила масла у вогонь. Вона теж побачила вас і сказала: “У нього тестостерон ключем б’є, виросте типовий серцеїд…”. І затягнула свою улюблену пісню про “коло спілкування”. Тоді я вирішила, що справді буде краще триматися осторонь.

Стас слухав її, не перебиваючи. В його погляді було стільки тепла, що, здавалося, можна було зігрітися. Він усміхнувся і, притягнувши її ближче, прошепотів прямо в губи:

— Дурненька… Я чекав коли ти подорослішаєш. Та однокласниця сама мене поцілувала. Я не відштовхнув, але в ту мить думав лише про те, як було б, якби на її місці була моя “хороша дівчинка”. То ось чому ти раптом стала колючим їжачком і “міні-версією”  Стефанії Василівни…

Він зітхнув, перебираючи пасма її довгого волосся.

— Мене поглинув спорт, і часто не було в місті, бо я прагнув чогось досягти… щоб твоя бабуся більше не мала над тобою влади і контролю. А тебе, здавалося, повністю поглинула музика. Ти завжди тікала. А я завжди залишав тобі запрошення разом із Ді на свої бої, але ти не приходила... А потім з’явився цей твій… музикантик. Я випадково почув, як ти казала Ді, що закохана до безтями. Мені здавалося, ти щаслива...

Євсенія вдивилась йому в очі й на мить прикусила губу. Від цього жесту Стас відчув, як у жилах знову забурлила кров.

— Вибач, Стасе… Ті квитки… я думала, це формальність. Я просто не мала сміливості прийти. Боялася, що якщо ти програєш, я почуватимуся винною. В дитинстві ти ж завжди дратувався, коли я дивилась… Та тепер…

Вона підсунулася ще ближче, його серце шалено калатало об ребра.

— Тепер я обов’язково хочу бачити твою перемогу. І я впевнена, що ти переможеш. Але я прошу тебе… — Євсенія вдихнула, — не їдь зі мною. Залишайся тут до бою. Тренер правий: річниця — це лише привід, так?

Стас відчув, як всередині піднімається глухий гнів. Він розумів, куди вона хилить.

— Мені треба на репетиції, у мене звітний виступ… Я повернуся перед самим боєм. Але ти, будь ласка, залишся. Треба сказати Ромі, щоб підготували запасний варіант музики для твого виходу… про всяк випадок… раптом щось піде не так. Але твій бій має відбутися!

— Ні, — різко перебив її Стас, стискаючи дівчину в обіймах. — Сама ти не поїдеш, чуєш? Я більше не відпущу тебе. Бій відбудеться, і я переможу. І ти побачиш це. А твої виступи пройдуть ідеально, і ти поїдеш у той свій весняний тур Європою як перша скрипка. Чуєш мене?

В очах Сені плескався розпач, який раптом змінився шоком. Вона завмерла.

— Зачекай… Звідки ти знаєш про тур? Я про це нікому ще не говорила… І про те, що я маю поїхати як перша скрипка ще ж навіть невідомо — теж…

Вона вчепилася в його руки, дихання стало уривчастим.

— Ти знаєш… ти знаєш, що має статися? Не лише мене повернули… ти теж? — Пролепетіла вона, і її очі миттєво наповнилися сльозами.

Стас важко видихнув і, відкинувшись на подушку, нервово провів рукою по волоссю. Останні два тижні він буквально розривався між думкою, що збожеволів, і страхом, що все це — лише марення. Якась дивна, неймовірно детальна і водночас жорстока ілюзія, в якій йому дали примарний шанс виправити все.

Але він бачив, що і Євсенія змінилася. Вона стала схожою на троянду, у якої раптово прорізалися колючки.