XXVII. Розділ

Моє тіло зраджує мене щоразу, коли він поруч.

Ребекка Яррос "Четверте крило".

 ───⏳───

— Ми завершили. — Промовив Леон і театрально змахнув рукою, відчиняючи двері.

Сеня зробила крок уперед.

По правді, вона відчувала себе дивно: корсет стягував ребра, змушуючи тримати спину неприродно рівно, а розріз сукні при кожному кроці безсоромно оголював ногу.

У приймальні були лише Ромка, Стас, його тренер і та дівчина, яку Леон назвав Лізі — вона саме поправляла темний піджак Григорія Івановича. Стас стояв спиною біля вікна, схрестивши руки на грудях.

Сеня мимоволі затримала на ньому погляд.
Замість звичного спортивного одягу, в якому вона звикла його бачити, тепер на ньому була біла сорочка і чорний костюм із червоною вишивкою збоку. Потрібно було визнати — Стасу це пасувало. Дуже...

Візерунок нагадував розряди небесної блискавки — хаотичні, але водночас чітко вписані в тканину. Мабуть, це якось пов’язано з його прізвиськом. Ді колись казала, що в спортивних колах Стаса називають Блискавкою за швидкість ударів.

Євсенія нахмурилась. Бо раптом зловила себе на думці, що пам’ятає надто багато речей, які стосуються Стаса. Ніби десь у глибині пам’яті це все давно зберігалося… бо було важливим для неї. І це її збентежило.

— Ну, приймайте шедевр від Леона! — Вигукнув стиліст, привертаючи увагу.

Погляди миттєво звернулися до них.

Стас повернув голову, і Сені здалося, що весь його роздратований вигляд, одразу зник. У його очах, наче спалахнув вогонь, від чого дівчині стало жарко. Євсенії здалося, ніби вона помітила, як він судомно ковтнув. Чи це їй таки, просто здалося?

— Ну що, мій крижаний "тигре"? — З лукавим сарказмом протягнув Леон, задоволено глянувши на Стаса. — Бачу, після моїх талановитих рук цукерочка своїм образом нокаутувала тебе? Ще хочеш повчати мене стилю чи нарешті визнаєш, що я геній?

Але Стас навіть не повернувся до нього. Його кадик сіпнувся, він видихнув, не відводячи погляду від Сені.

— Ти перевершив себе, Леоне! — Відповів замість друга Ромка, який теж ошелешено дивився на Євсенію. — Виглядає мегаефектно Сеню. Фото будуть топові.

— Це було очікувано. Я завжди неперевершений, — самовдоволено відгукнувся Леон.

— Дякую, Рома, — тихо відповіла Сеня, ледь усміхнувшись.

Ромка теж був у темному костюмі, тільки сорочка — червона, як у Григорія Івановича. Сам тренер дивився на неї з тим самим стриманим роздратуванням, що і при їхньому знайомстві.

Сеня ледь помітно стиснула губи. "Та що я зробила? Чому він так непривітно реагує?" — промайнуло в голові.

— Ти бог стилю, Леончику, — додав Рома, відштовхнувся від стіни й глянув на годинник. — Але нам час.

​— Так, ходімо вже, — нарешті озвався Стас, підходячи ближче до Сені. Його погляд і далі ковзав по ній.

​— Аніто! — Гукнув Леон, вклинюючись між ними й клацнувши пальцями.

​Дівчина усміхнулася і простягнула Сені чорну шубку з затишним глибоким каптуром.

​— Це до образу, — з усмішкою мовила Аніта.

​— Я допоможу, — раптом озвався Стас, забираючи в Аніти шубу і знову підходячи до Євсенії.

— Руки, — тихо сказав він.

Вона мовчки підняла їх, відчуваючи, як корсет ще сильніше стискає груди. 

Він підійшов впритул. Сеня відчула його тепло ще до того, як хутро торкнулося її плечей. Коли важка чорна шубка лягла їй на плечі, його пальці на мить затрималися біля її відкритої шиї, ледь торкаючись шкіри там, де спускалися тонкі темні ланцюжки.

Євсенія завмерла. Від нього пахло дорогим парфумом із нотами бергамоту й цитрусових — тим самим ароматом, який Сеня відчула у майбутньому. Її думки мимоволі знову повернулися до того поцілунку в горах. Тоді, через застуду, вона не змогла вловити жодного запаху, але зараз це раптове усвідомлення прошило її наскрізь: вона хотіла, щоб тим, хто її поцілував, був Стас.

Сеня ковтнула, намагаючись вирватися з полону цієї нав’язливої думки. Євсенія глянула вперед, у дзеркалі, що стояло навпроти, вона бачила його погляд — темний, зосереджений, спрямований на її потилицю.

​— Каптур теж, — глухо промовив Стас, сам накидаючи його їй на голову, наче намагався сховати цей "шедевр" Леона від усього світу. — Холодно.

​Його руки затрималися біля її обличчя, поправляючи край каптура. На секунду їхні погляди зустрілися в дзеркалі, і Сені здалося, що повітря навколо них завібрувало.

​— Дякую, — ледь чутно промовила вона.

​— Ходімо, — відрізав Стас, різко відсторонившись.

— Удачі, цукерочко. Побачимось на побоїщі, — з іронічною усмішкою гукнув Леон.

Рома здивовано зупинився й озирнувся на стиліста.

— Ти ж ніколи не ходиш дивитися бої.

— А я й не піду дивитись на цей ваш мордобій, — незворушно відповів Леон, ледь скривившись. — Я прийду послухати її. Знаєш, люблю скрипку.
Він перевів погляд на Сеню і лукаво підморгнув.

— Тож не забудьте надіслати нам із Анітою пропуски.

— Аякже, — з усмішкою відповів Ромка, не розгубившись, і попрямував до виходу.

Вони вийшли на вулицю, де зимове повітря миттєво обпалило обличчя та ноги, обтягнуті лише тонкими капронами. Григорій Іванович ішов попереду; його спина виражала таке невдоволення, що, здавалося, від нього виходила фізична холоднеча. Він сів за кермо, навіть не озирнувшись на дівчину.

​Коли всі нарешті розмістилися в салоні, Рома порушив тишу:

​— Сеню, — озвався він, сидячи поруч, — ти б написала Діані. А то вона мені вже весь телефон обірвала. Каже, якщо ми не скинемо їй фотозвіт образу, який Леон з тобою "сотворив", вона мені мізки винесе через слухавку.

​Сеня стрепенулася, вдячна Ромі за те, що він перервав цю задушливу тишу. Вона згадала про свій смартфон, який весь цей час чекав у сумці.

​— Ой, справді... я зовсім забула, — Сеня згадала, що Ді декілька раз наголошувала, що чекає на фотозвіт.